|
|
ПРОФЕСІЯ – ВИКЛАДАЧ: ПРАКТИКУМ ІЗ ДИДАКТИКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ Навчально-методичний посібник |
|||||
|
|
ФРАГМЕНТИ ІЗ
ЖИТТЯ: ПЕДАГОГІЧНІ СИТУАЦІЇ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО АНАЛІЗУ |
|||||
|
1. Польський
учений А. Горальський стверджує, що «творчість як корелят людяності, одночасно
є для цієї людяності основним (якщо не єдиним) джерелом». У своєму посібнику
«Правила тренінгу творчості» А. Горальський окреслює уміння, необхідні для
творчої діяльності: вміння застосовувати здобуті способи сприйняття у заданих
ситуаціях; здатність вивільняти підсвідоме; висловлювати ідеї навіть тоді,
коли вони здаються незрозумілими та недостатньо обґрунтованими; вміння
звертати увагу на інших, здатність сприймати думки та емоції, позиції;
здатність помічати відмінності та функції об’єктів, подій, явищ і процесів, а
також зв’язки між ними; здатність усе піддавати сумніву; вміння швидко і
адекватно пристосовуватися до нових ситуацій; здатність абстрактно мислити,
переходити від часткового до загального; вдосконалювати мовлення; здатність
осягати цінності; вміння діяти інакше. ▲ Яка проблема
педагогіки характеризується таким чином? Чим вона зумовлена? 2. Відомий
актор, режисер і педагог К. Станіславський писав: «І в галузі ритму, пластики,
законів мовлення, які і в галузі постановки голосу, дихання, є багато для
усіх однакового і тому для усіх рівно обов’язкове. Те саме стосується і
галузі психічного, творчого життя ці загальнолюдські закони творчості, які
підпадають під нашу свідомість, не надто численні; але, тим не менше,
доступні свідомості закони природи мають бути вивчені кожним актором,
оскільки лише через них можна пускати в хід понад свідомий творчий апарат,
сутність якого, напевне, назавжди залишиться для нас чудодійною»]. ▲ Яким чином
наведені настанови К. Станіславського реалізуються у діяльності викладача? 3. Вчений-педагог С. Гессен зазначав,
що «не всі стануть вченими за професією, не всі навіть дійдуть до вищих
ступенів наукової освіти, так само, як не всі зможуть досягти в собі вищого
ступеня вільного самовизначення. Але прилучитися до науки повинен кожен.
Немає двояких знань – наукових і «звичайних», а будь-яке знання, якщо воно
істинне, є вже науковим знанням» [6]. ▲ Як пояснити це з
позиції закономірностей і принципів навчання у вищій школі? Що можна сказати
про кожен із них? 4. Стандарти освіти умовно можна розглядати як
окреслення результатів відповідно до визначених цілей освіти, які на
загальнодержавному рівні часто встановлює уряд. Цілі освіти формують
здебільшого дуже загально, так що їх досягнення не можна виміряти
безпосередньо. Тому виникає потреба перевести їх у площину конкретних
різнорівневих завдань, які, згідно з навчальними програмами, мусять виконувати
студенти у визначений термін. Отже, стандарт
освіти – це планка, за якою можна судити про навчальний процес і
дотримання навчальної програми в окремих галузях. ▲ Які проблеми
реалізації галузевих стандартів вищої освіти на практиці? Яким може бути рух
у розв’язанні цих проблем? 5. Системи
навчальних цілей у зарубіжній педагогіці отримали назву педагогічних
таксономій (від грецьк. taxis – розміщення в певному порядку і nomos –
закон). Вперше вони були розроблені в США після закінчення Другої світової
війни, найвідомішою є таксономія цілей у когнітивній (пізнавальній) сфері,
розроблена колективом педагогів і психологів під керівництвом Б. Блума (1956
р.). Пізніше з’явилась його друга частина – таксономія цілей в афективній
(емоційно-ціннісній) сфері, розроблена Д. Кратволем та іншими вченими. ▲ Про що свідчать
ці дані? Як вони характеризують проблему розроблення надійної, достовірної
системи навчальних цілей? 6. Дидакт
Р.Мейджер запропонував алгоритм конкретизації навчальної цілі: 1) записати
ціль; 2) описати у кількох варіантах (різними словами чи фразами) результати
навчання, які засвідчують її досягнення; 3) посортувати свої варіанти,
відкинути дублі і небажані пункти, повторити перший і другий кроки для всіх
абстрактних (неясних) формулювань; 4) записати повний опис для кожного із
свідчень досягнення цілі (кожної дії), включаючи його (свідчення) характер,
якість чи кількісні показники, що їх
вважаєте важливими; 5) перевірити формулювання, запитуючи себе: «Якщо
хтось досягне цих результатів і продемонструє кожну із названих дій, чи зможу
я сказати, що він досягнув запланованої цілі?». ▲ Про що свідчить
ця технологія? Узгодьте навчальні цілі предмета, що викладаєте, за даним
алгоритмом? 7. Сучасна педагогіка вищої школи висуває до процесу аналізу й оцінювання
навчальної діяльності студентів низку вимог: починати від позитивної
інформації, з характеристики досягнень, а не недоліків; подавати конкретну
інформацію; вказувати на те, що учень має змінити; уникати оцінювання
особистості; уникати насаджування суб’єктивних думок, керуватися чіткими
критеріями. ▲ Як можна
пояснити ці вимоги? Які найтиповіші помилки здійснює викладач під час
оцінювання? 8. Оцінювання може
виконувати різні функції. Насамперед, виражає за допомогою умовного символу
навчальні досягнення студентів відносно окресленої шкали, слугує розрізненню,
а також упорядкуванню. Окрім того, здійснює спостереження за досягненнями
студента, визначає його індивідуальні потреби. ▲ Про які функції оцінювання йдеться? Які
відмінності між цими функціями? 9. У дидактиці
проблема рівнів навченості («рівнів знань», «рівнів складності знань»,
«рівнів глибини засвоєння навчального матеріалу») розроблялася, починаючи із
1970-х років. З точки зору І. Лернера та М. Скаткіна перший рівень – це
сприймання, розуміння і запам’ятовування нових знань; другий рівень – їх
застосування у знайомій учневі ситуації, здійснення діяльності за зразком
(підручником, поясненням вчителя, спеціальною інструкцією); третій –
застосування знань і засобів діяльності в нових для учнів ситуаціях.
Дослідник В. Беспалько пропонує першим рівнем вважати «знання-знайомства»
(розпізнавання засвоєної інформації або дії з нею при повторному сприйнятті);
другий – «знання-копії» (репродуктивна діяльність з самостійним відтворенням
і застосуванням інформації на попередньо засвоєній орієнтовній схемі); третій
– «знання-вміння і навички» репродуктивна діяльність у типових ситуаціях за
відомим правилом чи набором дій); четверта – «знання-трансформації» (створення
нових правил дій у непередбачуваних ситуаціях, тобто творча
діяльність).Учений В. Сімонов визначає п’ять рівнів навченості: розрізнення,
запам’ятовування, розуміння, елементарні вміння та навички і перенесення. ▲ Як можна пояснити
ці підходи? Що вони дають для розуміння закономірностей оцінювання навчальних
досягнень студентів за кредитно-модульною системою навчання? 10. Результатом
осмислення предметів та явищ природного і соціального світу є поняття як «опосередковане
та узагальнене знання про предмет, що ґрунтується на розкритті суттєвих
зв’язків та відношень об’єктивного світу, способу його виконання ті розвитку». Згідно зі спостереженнями психологів, поняття
будь-якого явища чи предмета природного чи соціального світу формується
поступово: спочатку воно має дифузний характер (суб’єкт (студент) не
усвідомлює ознаки предмета, явища, певного класу з відповідною назвою).
Наступним етапом формування поняття є усвідомлення суб’єктом (студентом)
деяких значень (ознак предметів, явища), як правило тих, на які вказують у
повідомленні, або які самі вивчаються. Студент ще не усвідомлює різниці між
суттєвими та несуттєвими значеннями поняття, не здатний їх логічно співвіднести
і встановити супідрядні зв’язки. Осмислення продовжується. Даючи визначення поняття, студент виокремлює певні суттєві
властивості предмета. Засвоєне поняття зв’язується в уяві студента з
попередньо засвоєними поняттями, у результаті чого встановлюють відношення
цього предмета з іншими, виявляються особливості предметів, що об’єднаються
під цим поняттям. ▲ Як
пояснити етапність формування понять в студентів під час навчання? Яка
закономірність навчання характеризується? 11.
Викладача із навчальної дисципліни «Ділова українська мова» запропонував
студентам виконати таке завдання: напроти групи займенників, які виписані
праворуч, поставте номер, під яким у правому стовпчику записані розряди
займенників.
▲ Який метод
перевірки знань запропонував викладач? У чому ефективність цього методу? 12. Розрізняють
теоретичні та емпіричні дослідження. Останні ґрунтуються на безпосередньому
практичному впливі дослідника з об’єктом, що вивчається. Емпіричні
дослідження передбачають здійснення спостереження та експериментальну
діяльність. У теоретичному дослідженні відсутня безпосередня практична
взаємодія з об’єктом. На цьому рівні об’єкт може вивчатися тільки
опосередковано, в мисленому експерименті. ▲ Як ці рівні наукового дослідження представлені в
педагогічних дослідженнях? Що вони дають для розуміння закономірностей і
принципів організації педагогічного процесу? 13. У книзі Ґордон Драйден, Джаннетг Вос. Революція в навчанні автори зазаначають, що «Кембріджський коледж у
Массачусетсі готує учителів-магістрів з освіти тільки впродовж двох семестрів
і п'ятитижневого літнього інтенсивного курсу, що опирається на інтеграційні
технології прискореного навчання. Найліпше те, що студенти, засвоюючи
матеріал у рекордно короткий час, мають змогу побачити дієвість пропонованих
технік, безпосередньо змодельованих у класі під час їхнього навчання. Як би
не називалися нові техніки - сугестопедія, нейролінгвістичне програмування, інтегроване
прискорене навчання, – однак оптимально поєднувати три речі: навчання мусить
бути захопливим, швидким і наповненим. А ще воно має охоплювати релаксацію,
дієвість, стимули, емоції й задоволення. Відомий західноавстралійський
учитель і керівник семінарів Ґленн Капеллі стверджує: «Відкиньте увесь свій
професійний жаргон. Забудьте про всі авторитети. Те, до чого ми прийшли,
можна висловити двома словами: це справжнє навчання». ▲ На
прикладі дисципліни, яку викладаєте, проілюструйте означені вище принципи: «навчання мусить бути захопливим,
швидким і наповненим». 14. У книзі Ґордон Драйден, Джаннетг Вос. Революція в навчанні / автори наголошують: «Наші дослідження, практична
робота у школах, коледжах і на бізнесових семінарах свідчать про те, що
ефективні вишколи й навчальні програми повинні ґрунтуватися на шести основних
принципах. Незалежно від свого віку, ми учні, що вчимося впродовж усього
життя, а тому, щоб навчатися було швидше й легше, треба опиратися на ці шість
елементів. Важливо, щоб наш учитель був не просто лектором, а й активним
учасником процесу, наставником, який організовує такі засади: 1. Оптимальні умови
навчання. 2. Такий спосіб
презентації теми, який би залучав до роботи наші відчуття, а одночасно
мотивував би до діяльності, був би необтяжливим, захопливим, розмаїтим та енергійним. 3. Творче й критичне мислення, яке стимулює внутрішнє
засвоєння інформації. 4. Активізація
доступу до засвоєного матеріалу через гру, жарт та широкі можливості
практикування. 5. Реальне
застосування знань, уміння пов'язувати їх із життям. 6. Регулярне
повторення й оцінювання, а при цьому святкування навчальних досягнень». ▲ На
прикладі власного викладацького досвіду проілюструйте реалізації означених
вище засад. |
||||||
