ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА

I частина

Електронний посібник

Головна

Анотація

Теоретичні відомості

Додатки

Список використаних джерел

Укладачі

2. ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ

2.3. Озимі культури

2.3.1. Біологічні особливості озимих культур

2.3.2. Причини загибелі озимих культур в зимово-весняний період

2.3.3 Контроль за станом перезимівлі озимих культур

2.3.1. Біологічні особливості озимих культур

Зернові культури діляться на такі біологічні форми: озимі, ярі, дворучки.

Озимі для проходження стадії яровизації в початковий період росту потребують низьких температур (від 0°С до +10°С) впродовж 20–40 днів при осінньому освітленні. Тому їх сіють восени, а врожай зерна одержують після перезимівлі – літом. При сівбі навесні вони кущаться і не формують стебел і колосся.

Ярі для проходження стадії яровизації потребують вищих температур: від 5С° до 20°С впродовж коротшого періоду (7–20 днів) і при весняному освітленні. Ярі сіють весною, а врожай зерна збирають цього ж літа.

Дворучки проходять стадію яровизації при температурі 3–15°С. Це перехідні форми. Вони здатні виколошуватися і давати врожай зерна при весняній сівбі і, маючи вищу за ярі форми зимостійкість, при осінній сівбі. Біологічною особливістю дворучок є те, що восени вони пізніше закінчують вегетацію, порівняно з типово озимими сортами, а весною раніше її відновлюють.

Ріст озимих відбувається восени до настання морозів. При зниженні температури і скороченні довжини дня ростові процеси зупиняються. У рослин настає стан спокою, в якому вони перебувають впродовж зими.

Зверніть увагу!

Із озимих культур найбільш морозостійке жито, що витримує морози до –20–22°С і більше на глибині вузла кущіння. Менш стійка озима пшениця, для якої небезпечними є температури нижче мінус 18–20°С. Озимий ячмінь пошкоджується при морозі нижче 12°С.

Загартування рослин – це комплекс складних фізіологічних і біохімічних процесів, які проходять у відповідних умовах.

Рис. 70. Перша фаза загартування рослин	Рис. 71. Друга фаза загартування рослин

2.3.2. Причини загибелі озимих культур ув зимово-весняний період

Проблема перезимівлі рослин займає особливе місце у технологічних розробках. Несприятливі умови перезимівлі викликають часткове пошкодження або повну загибель рослин. Найбільше на перезимівлю впливають три типи чинників: метеорологічні умови року, морозостійкість культури чи сорту і особливості агротехніки.

Найбільш негативну дію мають такі явища, як вимерзання, випрівання, вимокання, випирання, утворення льодяної кірки.

Запам’ятайте!

Морозостійкість – це здатність рослин витримувати низькі температури. Цей термін тотожний такому явищу, як стійкість до вимерзання.

Зимостійкість – це поняття включає не тільки морозостійкість (стійкість до вимерзання), а й стійкість до інших вищеперерахованих несприятливих явищ і є тотожним терміну – перезимівля.

Вимерзання. Загибель рослин відбувається внаслідок негативної дії температури, величина якої визначається ступенем морозостійкості. Причиною загибелі є те, що в міжклітинному просторі тканин замерзає вода.

Рис. 72. Критична температура для озимих –20–22^0С	Рис. 73. Загибель рослин від низьких температур

Випрівання. Озимі культури, перебуваючи тривалий час під глибоким шаром снігу, при плюсових температурах в умовах слабкого освітлення починають інтенсивно дихати. Відбувається вуглеводне виснаження рослин і вони уражаються сніговою пліснявою та іншими хворобами.

Рис. 74. Озимі під глибоким шаром снігу	Рис. 75. Ураження сніговою пліснявою

Вимокання. Загибель рослин від застоювання води відбувається восени або весною головним чином у районах надмірного зволоження на понижених місцях і на глинистих водонепроникних ґрунтах за надмірної кількості опадів, або якщо тала вода збирається в ямах, щілинах, які утворюються при порушенні прийомів обробітку грунту. Рослини гинуть внаслідок обмеження доступу кисню і надмірних витрат цукрів в анаеробних умовах.

Рис. 76. Вимокання посівів

Випирання. Причиною випирання є збільшення об’єму ґрунту при замерзанні. Після відтавання ґрунт осідає, що приводить до оголення вузла кущіння і обривання коріння. Випирання рослин може бути також при сівбі озимої пшениці після свіжої оранки.

Рис. 77. Випирання озимих культур

Льодяна кірка. Найчастіше спостерігається в районах з нестійким сніговим покривом, частими відлигами і заморозками, з різкими перепадами температури у зимовий і ранньовесняний періоди. Шкідлива дія кірки посилюється рано навесні, коли рослини ослаблені і менш зимостійкі. Розрізняють висячу льодяну кірку, що утворюється на поверхні снігового покриву під час відлиг і наступного похолодання, і притерту кірку, що є результатом одночасного замерзання води на поверхні і у верхніх шарах ґрунту.

Рис. 78. Льодяна кірка на озимих

Заходи боротьби із причинами загибелі озимих культур в зимово-весняний період включають:

–підбір і вирощування сучасних високозимостійких сортів;

– посів в оптимальні строки;

– внесення фосфорно-калійних добрив;

– дотримання норми висіву;

– механічне руйнування, мульчування льодяної кірки, розсипання азотних добрив;

– обробіток насіння антистресантами, стимуляторами росту, мікроелементами та кріопротекторами.

2.3.3. Контроль за станом перезимівлі озимих культур

За посівами зернових необхідно вести постійне спостереження і, виходячи з їх стану, проводити корегування агротехнічних заходів.

Вперше обстежують посіви після припинення осінньої вегетації перед настанням зими.

За станом посівів спостерігають різними методами, з яких найбільш поширені такі.

Рис. 79. Основні способи контролю за станом перезимівлі озимих культур

Метод монолітів. На одному полі у чотирьох типових місцях відбирають по 4 моноліти, які можна позначити ще восени. При відбиранні моноліту місце очищають від снігу і сокирою вирубують моноліт розміром 30×30 см на глибину 10 см. Моноліти вміщують у спеціальні ящики з кришками, укривають і перевозять у приміщення на 1–2 доби при температурі 6–8°С для відтавання. Потім їх переносять в освітлене і тепле приміщення з температурою 15–20°С на відрощування. Рослини систематично поливають, запобігаючи підсиханню ґрунту. Відрощують рослини протягом двох тижнів, після чого підраховують кількість живих, які дали приріст маси, і мертвих, які не відросли.

Зверніть увагу!

Моноліти відбирають у третій декаді січня (25.01), лютого (23.02) та в першій декаді березня (10.03), а також після кожного сильного зниження температури нижче 20°С.

Рис. 80. Відрощування монолітів	Рис. 81. Вивчення розвитку кореневої системи

Водний метод. За таких самих умов, як і при монолітному методі, у типових місцях вирубують рослини з двох суміжних рядків довжиною по 30 см на глибину 2–3 см нижче вузла кущіння. Проби вміщують у монолітні ящики і перевозять для відтавання на 1–2 доби при температурі 6–8°С. Після цього рослини відмивають, відрізують верхівки листків і корінці на відстані 1 см від вузлів кущіння. Підготовлені таким способом рослини вміщують у склянки або ростильні, щоб їх вузли кущіння були наполовину у воді. Відрощують рослини при кімнатній температурі, на світлі, підрахунки роблять через тиждень. Воду систематично (через день) міняють.

Рис. 82. Водний метод відрощування	Рис. 83. Цукровий метод відрощування

Метод цукрового відрощування. Спочатку все роблять так само, як і при водному методі, але підготовлені до відрощування рослини спочатку вміщують у 2–3% розчин сахарози. Результати одержують на 2–3 дні раніше.

Питання для самоконтролю

1. В чому суть фізіологічних основ зимостійкості озимих культур?

2. Які фази загартування озимих зернових культур?

3. Які основні причини загибелі озимих рослин у зимово-весняний період?

4. Які основні методи контролю за станом перезимівлі озимих культур?

Попередня тема

На початок

Наступна тема