ВІРУСНІ ХВОРОБИ СВИНЕЙ

Електронний посібник

Хвороба Ауєскі (Morbus Aujeszky. Син.: псевдосказ, інфекційний бульбарний параліч, зуднева чума, скажена короста;) – гостре інфекційне захворювання с-г тварин, хутрових звірів і гризунів, що характеризується враженням дихальних шляхів, головного і спинного мозку, сильним зудом і розчухуванням у всіх тварин, крім свиней, норок і соболів.

Вперше хвороба Ауєскі була диференційована від сказу в 1902 р. угорським професором Аладаром Ауєскі, який описав основні клінічні ознаки хвороби у великої рогатої худоби, собак, котів. Вірусну природу збудника довів у 1910 р. Шмідхоффер.

Хвороба завдає значних економічних збитків свинарським та звірівницьким господарствам, спричинюючи загибель 80 – 90 % молодняку.

Етіологія. Збудник хвороби – ДНК-вмісний вірус із родини Herpesviridae, підродини: Alphaherpesvirinae; вид: вірус хвороби Ауєскі.


Рис. 96. Вірус хвороби Ауєскі (електронна мікроскопія)	Рис. 97. Вірус хвороби Ауєскі

Вірус сферичної форми, діаметр 180 – 200 нм, вкритий зовнішньою ліпопротеїновою оболонкою (рис. 96, 97).

Вірус має ікосаедральний капсид, дволанцюгову ДНК, понад 20 структурних білків.

Зумовлює утворення в організмі віруснейтралізуючих, преципітувальних та комплементзв’язувальних антитіл.

Вірус пантропний, виявляється у верхніх дихальних шляхах, легенях, головному мозку, селезінці, печінці, нирках, мигдаликах, лімфатичних вузлах, м’язах та шкірі хворих і загиблих тварин. У свиней на 1 – 6-ту добу хвороби виявляється в носовому слизі, в крові – тільки на початку хвороби, у мигдаликах знаходиться 120 діб. Персистенція вірусу спостерігається у свиней упродовж 180 – 360 діб і навіть довше, у мишей та сірих щурів – 130 – 140 діб.

Вірус культивується в первинних культурах клітин курячих фібробластів, нирок або щитоподібної залози поросят, тестикул телят, у нирках ембріонів свині й корови, а також у перещеплюваних лініях клітин РК-15 і ВНК-21. Репродукується в ядрі, викликає характерну цитопатогенну дію, зумовлюючи округлення клітин, утворення внутрішньоядерних еозинофільних тілець-включень, симпластів і гігантських форм з 2 – 10 ядрами.

Вірус досить стійкий у зовнішньому середовищі, залишаючись життєздатним у висушеному та замороженому стані впродовж одного року, в ліофілізованому – понад 2 роки, при мінус 40 °С – 5 – 10 років. У гної, воді, кормах вірус зберігається взимку до 30 – 46 діб, влітку – 10 – 12 діб, на поверхні землі й трави навесні та влітку – від 12 до 72 год, у сечі влітку – 3 тижні, взимку – 8 – 15 тижнів, у гниючих трупах тварин – 10 – 28 діб, у висохлих трупах гризунів – до 1 року. При біотермічному знезаражуванні гною вірус інактивується влітку через 5, а взимку – через 12 діб.

Епізоотологічні дані. Спектр патогенності: свині – резервуар вірусу серед сільськогосподарських тварин, єноти – резервуар вірусу в природі. Рідше хворіють хутрові звірі, велика і дрібна рогата худоба, собаки, коти, коні. Не хворіють примати, птиця.

Молоді тварини порівняно з дорослими хворіють тяжче і з більшою летальністю. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини та вірусоносії, які виділяють вірус у зовнішнє середовище з носовим слизом, слиною, сечею, кон’юнктивальним секретом, виділеннями з піхви, а також зі спермою, калом, молоком. У благополучних господарствах первинне виникнення інфекції найчастіше пов’язане із завезенням для комплектування свиней- вірусоносіїв. Роль інших джерел вірусу, зокрема мишей-вірусоносіїв та щурів, у виникненні хвороби значно менша.

В організм тварин вірус проникає аліментарно, через дихальні шляхи, а також через ушкоджену шкіру (дуже рідко). Для хвороби Ауєскі характерним є легке передавання вірусу від свиней-вірусоносіїв здоровим тваринам, особливо в разі їх спільного утримання, під час парування, а також від матері плоду.

Рис. 98. Зараження поросят від свиноматок

Поросята часто заражаються через молоко хворої свиноматки (рис. 98). Факторами передачі збудника найчастіше стають корми, вода, підстилка, інвентар, забруднені виділеннями хворих та перехворілих свиней-вірусоносіїв.

Механічними переносниками вірусу можуть бути різні паразити (воші, блохи), а також птахи. Собаки й коти здатні самі хворіти і поширювати вірус в інших господарствах та фермах. Зараження свиней і м’ясоїдних тварин може статися при поїданні трупів інфікованих гризунів (мишей, щурів), а також незнешкоджених кормів тваринного походження.

Для хвороби Ауєскі характері відсутність сезонності та схильність до стаціонарності. У невеликих свинарських господарствах інфекція спершу проявляється у вигляді ензоотії з охопленням упродовж перших 8 – 10 діб від 60 до 100 % поголів’я. Одночасно або перед ензоотією свиней можуть хворіти й гинути гризуни, собаки, коти. Ензоотія триває зазвичай упродовж 1 – 1,5 міс, потім затухає. При цьому до 92,8 % свиней довгий час залишаються вірусоносіями і підтримують у стаді латентну інфекцію. У спеціалізованих відгодівельних господарствах з періодичним заведенням нових неімунних тварин хвороба Ауєскі може набувати характеру тривалої стаціонарної ензоотії. При хворобі Ауєскі захворюваність і летальність свиней зменшуються з віком і становлять відповідно у віці 1 – 10 днів – 94 – 90 %, 10 – 20 днів – 70 – 75 %, 21 – 35 днів – 40 і 30 %. Хвороба Ауєскі у свиней може ускладнюватись секундарними інфекціями (геморагічна септицемія, сальмонельоз).

Клінічні ознаки і перебіг хвороби. Інкубаційний період у свиней становить 5 – 10 діб. Перебіг хвороби завжди гостри й. У свиней клінічна картина хвороби корелює з віком тварин.

Найтяжче хворіють 1 – 10-денні поросята-сисуни з септичною формою, які вже народжуються інфікованими або заражаються через молоко інфікованої свиноматки (рис. 99).


Рис. 99. Симптоми захворювання поросят до 10-денного віку	Рис. 100. Клінічні ознаки хвороби Ауєскі у новонароджених поросят

У таких поросят характерних клінічних ознак хвороби немає. Спостерігається лише загальна слабкість, апатія і пригнічення, іноді окремі судоми, хиткість ходи (рис. 100).

Поросята не ссуть свиноматку, весь час лежать, майже всі гинуть упродовж першої доби.

Супоросні свиноматки можуть абортувати (рис. 101).


Рис. 101. Аборт при інфікуванні вірусом хвороби Ауєскі	Рис. 102. Ознаки парезу кінцівок у поросят при хворобі Ауєскі

У поросят-сисунів 10 – 20-денного віку, у поросят, щойно відлучених від свиноматки, а також у 3 – 4 місячних підсвинків хвороба Ауєскі проходить у класичній епілептичній формі з ураженням центральної нервової системи. У хворих поросят спочатку спостерігається лихоманка (до 41 – 42 °С), пригнічення, відмова від корму, хиткість ходи. Згодом температура тіла знижується, з’являються ознаки ураження центральної нервової системи: раптові епілептичні напади, конвульсії, судоми окремих груп м’язів, часті жувальні рухи, хода по колу, парези кінцівок (рис. 102).

Характерні слабкість заду, прогинання спини, а в лежачому стані – плавальні рухи передніх і задніх кінцівок. Спостерігаються також салівація, ознаки риніту та кон’юнктивіту. Часто спостерігають витрішкуватість, ністагм (рис. 103).


Рис. 103. Витрішкуватість у хворих на хворобу Ауєскі поросят	Рис. 104. Поза «сидячого собаки» та салівація у хворих поросят

Хвороба триває 2 – 3 доби, летальність досягає 70 – 90 %. Іноді хвороба Ауєскі у молодих підсвинків проходить в оглумоподібній формі. При цьому хворі поросята стоять, упираючись головою в стінку станка, підлогу або годівницю, виявляють до всього повну байдужість. Тварини приймають позу «сидячого собаки» (рис. 104).

З ротової порожнини витікає значна кількість слини, з носа – слизова рідина. Спостерігаються втрата голосу, розлад серцевої діяльності, прискорення пульсу й дихання, часте запалення та набряк легенів. Можуть проявлятися клінічні ознаки в змішаній формі.

У поросят віком понад 4 міс. і дорослих свиней хвороба Ауєскі проходить доброякісно, у вигляді грипоподібної форми переважно з ураженням органів дихання (рис. 105).


Рис. 105. Інфлюенцоподібна форма клінічного прояву хвороби Ауєскі у дорослих свиней	Рис. 106. Дрібні осередки некрозу печінки у хворих поросят

Інфекція швидко поширюється серед неімунного поголів’я, проявляється лихоманкою, слабкістю, відсутністю апетиту, чханням, кашлем. Через 3 – 7 діб настає видужання майже всіх свиней. Летальність не перевищує 3 – 5 %.

Патологоанатомічні зміни. Під час зовнішнього огляду трупів тварин, крім свиней, норок і соболів, що загинули від хвороби Ауєскі, виявляються розчухування, облисіння, травмування шкіри в ділянці голови або в інших місцях. Патологічні зміни найчастіше спостерігаються в головному мозку: гіперемія оболонок, крововиливи, розм’якшення мозкової речовини, накопичення серозного випоту в шлуночках. Виявляється набряк легенів, збільшення бронхіальних лімфовузлів.

У поросят трапляються крововиливи під капсулою нирок, а також у слизовій оболонці надгортанника. Іноді в печінці виявляють дрібні осередки некрозу (рис. 106).

Під час гістологічного дослідження в головному й спинному мозку визначається картина гострого негнійного менінгоенцефаломієліту.

Діагностика та диференційна діагностика. До лабораторії для досліджень надсилають свіжий труп тварини або патологічний матеріал (голову, шматочки головного або довгастого мозку, заглоткові й бронхіальні лімфовузли, шматочки мигдаликів, слизові оболонки носа, легень, печінки, селезінки, нирок) від загиблих або забитих в агональному стані тварин.

Лабораторні дослідження включають індикацію вірусу в патматеріалі (РІФ, РДП, ІФА, ПЛР); виділення вірусу на культурі клітин і його ідентифікацію (РН, РІФ, РДП, РНГА, ІФА, ЛПР); проведення біопроби на кролях шляхом підшкірного або внутрішньом’язового зараження. За наявністю вірусу в патологічному матеріалі у заражених кролів на 3 – 5-ту добу з’являються характерні ознаки хвороби – збудження, свербіння, розчухування, паралічі та загибель. Для ретроспективної діагностики проводять дослідження парних сироваток крові в РДП, РЗК, РНГА та EZISA-методом. Ретроспективну діагностику можна здійснювати також алергічним методом.

У свиней хворобу Ауєскі диференціюють від: тешенської хвороби, чуми, сказу, грипу, сальмонельозу, набрякової хвороби, лістеріозу, отруєнь, авітамінозів А і Д.

Лікування. На початку захворювання застосовують специфічний гамма-глобулін. Молодняку препарат вводять підшкірно, дорослим тваринам – внутрішньом’язово в дозах: поросятам до 15-денного віку – 8 – 10 мл, від 15-денного до місячного – 8 – 12 мл, від 1- до 2-місячного – 12 – 18 мл, підсвинкам 2-місячного віку і старшим – 24 – 30 мл, дорослим свиням – 40 – 50 мл; З метою профілактики секундарних інфекцій використовують антибіотики і сульфаніламідні препарати, вітаміни А і D.

Імунітет. У перехворілих на хворобу Ауєскі тварин формується стійкий імунітет, який триває 1 – 3 роки. Поросята-сисуни набувають від імунних свиноматок колострального імунітету, який, однак, не забезпечує їм захисту від зараження. Для активної імунізації тварин у неблагополучних і загрозливих щодо хвороби Ауєскі господарствах України запропоновані або класичні вакцини, наприклад, рідка культуральна інактивована вакцина проти хвороби Ауєскі свиней, овець і хутрових звірів (К. Є. Конаржевський, І. М. Надточій, В. І. Берест), або так звані марковані вакцини.

Хворобу Ауєскі контролюють, використовуючи засоби специфічної профілактики – живі та інактивовані вакцини. Для цього застосовують різні марковані вакцини, в яких вірусною сировиною є вакцинні штами з природними або штучними генетичними делеціями в ДНК (рис. 107, 108).


Рис. 107. Маркована вакцина проти хвороби Ауєскі	Рис. 108. Маркована вакцина проти хвороби Ауєскі

Таким чином, у вірусі, що використовується для виготовлення цих вакцин, відсутній специфічний глікопротеїн, наприклад, глікопротеїн gE(g1). Такі вакцини мають переваги над звичайними вірусними вакцинами, оскільки їх використання дає можливість надалі відрізнити природно інфікованих тварин від вакцинованих шляхом порівняння антитіл. У інфікованих тварин будуть виявлятися антитіла до глікопротеїну gE, а у вакцинованих неінфікованих тварин антитіла до глікопротеїну-маркера будуть відсутні. Застосування немаркованих вакцин не рекомендується. Штами вірусу хвороби Ауєскі здатні до рекомбінації. Одночасне введення двох вакцинних штамів в організм тварини може привести до їх рекомбінації з утворенням нових варіантів вірусу, у тому числі вірулентних. На території однієї адміністративно-територіальної одиниці необхідно застосовувати живі вакцини тільки з одного й того самого штаму вірусу. Для специфічної профілактики хвороби Ауєскі в Україні дозволяється застосовувати тільки зареєстровані марковані gE(g1)-негативні вакцини проти хвороби Ауєскі. В одному господарстві дозволяється спільне застосування живих та інактивованих вакцин. Вакцини використовують відповідно до настанов щодо їх застосування. При виконанні програми викорінення хвороби Ауєскі в господарствах проводять вакцинацію всього поголів’я за такою схемою. Все поголів’я свиней, яке щеплюється вперше, вакцинують внутрішньом’язово живою вакциною дворазово з інтервалом 3-4 тижні. Надалі основні свиноматки та кнурі вакцинуються 3 рази на рік. Якщо в господарстві підтверджено наявність польового вірусу – у перший рік проводять 4 вакцинації (кожні 3 місяці). Ремонтний молодняк вакцинують дворазово. Перший раз – за 2 місяці до осіменіння. Ревакцинація через 3-4 тижні після першої вакцинації. Поросят вакцинують дворазово. Першу вакцинацію проводять у віці 9-10 тижнів, другу – 12-13 тижнів.

В селах (селищах) проводять дворазову вакцинацію з інтервалом 3-4 тижні, а далі проводять щоквартальну вакцинацію. Вакцинують всіх тварин, починаючи з двомісячного віку. Строки вакцинації поросят можуть змінюватися та корегуватися індивідуально за результатами серологічного дослідження для кожного господарства, кожного населеного пункту та затверджуватися відповідним головним державним інспектором ветеринарної медицини. Вакцинують виключно клінічно здорових тварин дворазово, з інтервалом 7 – 8 діб у дозі від 1 до 5 мл залежно від виду й віку тварин. Імунітет настає через 7 діб і триває у свиней 9 міс, у овець та хутрових звірів – 6 міс.

Профілактика і заходи боротьби. Профілактика та заходи боротьби із хворобою Ауєскі проводяться згідно з чинною Інструкцією.

З метою виявлення інфікованих (латентно інфікованих) вірусом хвороби Ауєскі свиней у невакцинованому стаді можуть застосовуватися різні серологічні тести (РН або тест-системи ІФА) відповідно до інструкцій щодо їх застосування. Якщо в сироватці крові невакцинованих свиней виявлені антитіла до вірусу одним із серологічних методів, їх вважають інфікованими.

Виявлення інфікованих (латентно інфікованих) тварин у вакцинованому маркованою gE-негативною вакциною стаді здійснюють за допомогою дискримінуючих тестів, що дозволяють специфічно виявляти антитіла до глікопротеїну gE вірусу хвороби Ауєскі. Якщо в сироватці крові свиней, що вакциновані gE-негативною вакциною, виявлені антитіла до глікопротеїну gE вірусу хвороби Ауєскі, їх вважають інфікованими.

Розрізняють наступні статуси свиногосподаоств щодо хвороби Ауєскі:

1. Серопозитивне господарство (інфіковане) – господарство, в якому під час серологічних досліджень в організмі тварин виявлені антитіла до польового вірусу хвороби Ауєскі.

2. Неблагополучне господарство – серопозитивне господарство, в якому вакцинація не проводиться, або проводиться з порушенням вимог пункту 2 розділу IV цієї Інструкції, або щеплюється не все поголів’я, та/або господарство, в якому встановлено захворювання тварин з наявністю клінічних ознак на хворобу Ауєскі, підтверджене лабораторно згідно з вимогами пункту 3 розділу ІІ цієї Інструкції.

3. Неблагополучне господарство з низьким рівнем ризику винесення збудника інфекції – серопозитивне господарство, в якому не виявляються тварини з клінічними ознаками хвороби, проводиться вакцинація всього поголів’я та комплекс ветеринарно-санітарних і профілактичних заходів, визначених цією Інструкцією.

4. Благополучне або вільне від вірусу хвороби Ауєскі господарство – господарство, в якому протягом року не проводилась вакцинація проти хвороби Ауєскі, відсутні клінічні ознаки хвороби, а щорічне триразове серологічне обстеження з інтервалами у 4 місяці різних статевовікових груп тварин не виявило інфікованих свиней.

5. Благополучна зона або зона, вільна від вірусу хвороби Ауєскі, – частина території області, району, де протягом двох років не проводилась вакцинація проти хвороби Ауєскі, а в результаті серологічного обстеження поголів’я свиней не було виявлено інфікованих тварин, а також, якщо на відстані менше ніж 3 км відсутні інфіковані тварини в господарствах та населених пунктах.

6. Загрозливі господарства – ті, що безпосередньо межують, або мають господарські зв’язки, або знаходяться на відстані менше 3 км від неблагополучних господарств.

7. Буферна зона – територія радіусом 3 км навколо неблагополучного господарства.

Статус господарств та територій визначає головний державний інспектор ветеринарної медицини району (міста) на підставі одержаних результатів лабораторних досліджень та аналізу дотримання ветеринарно-санітарних та профілактичних заходів згідно з Інструкцією. План заходів з ліквідації у господарстві (населеному пункті) хвороби Ауєскі затверджується місцевою державною надзвичайною протиепізоотичною комісією, відповідна інформація направляється головному управлінню ветеринарної медицини в області.

Попередня

На початок

Наступна тема