ХІРУРГІЯ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ Електронний посібник
Головна Анотація Теоретичні відомості Список використаних джерел Додатки Укладачі	16. Хвороби кровоносних та лімфатичних судин. Хвороби периферичних нервів
	16.1. Флебіт та тромбофлебіт 16.2. Лімфангоїт 16.3. Лімфонодуліт 16.4. Загальні відомості про парези і паралічі 16.4.1. Етіологія парезів і паралічів 16.4.2. Клінічні ознаки і діагноз 16.4.3. Паралічі окремих нервів 16.4.4. Лікування парезів і паралічів 16.1. Флебіт та тромбофлебіт Запальний процес судин може виявлятись як у артеріях (артеріїт), так і у венах (флебіт). У клінічній практиці артеріїти реєструються рідко. Практичне значення мають флебіти. Часто запалення вен супроводжується утворенням тромбу (тромбофлебіт). Рис. 16.1. Флебіт викликаний порушенням техніки введення 10% хлористого кальція Причиною флебіту, тромбофлебіту (phlebitis et thrombophlebitis) є помилки під час узяття крові, кровопускання та внутрішньовенних ін'єкцій, зокрема недотримання правил асептики й антисептики, багаторазові проколи в одному й тому самому місці, користування тупими голками, потрапляння в навколовенну клітковину подразнювальних розчинів (хлоралгідрату, кальцію хлориду тощо). Запалення вени виникає також при переході септичного процесу з прилеглих тканин, у зв'язку з метастатичним сепсисом, у разі занесення гнійних емболів та при деяких інфекційних захворюваннях (наприклад, миті). Найчастіше уражуються великі вени (яремна, підшкірна гомілки, сім'яного канатика). Клінічні ознаки. Асептичний тромбофлебіт супроводжується помірною запальною реакцією та болючістю, а також набряком по ходу вени. Асептичний перифлебіт, особливо в разі неправильного введення хлоралгідрату, кальцію хлориду, та інших подразнювальних речовин, супроводжується значним набряком та запальною реакцією в тканинах навколо вени. Прохідність вени для крові при асептичному тромбофлебіті та перифлебіті зберігається: при здавлюванні вени периферичний кінець її наповнюється кров'ю. Часто у вені виявляється суцільний тяж; периферична ділянка вени розширена внаслідок переповнення кров'ю. Якщо при здавлюванні центральної ділянки вени периферична частина її наповнюється кров'ю повільно, то це свідчить про неповну обтурацію вени або про виникнення каналів у тромбі. При гнійному тромбофлебіті вена в ділянці ураження потовщена, ущільнена й болюча. Периферичний кінець її за межами тромбу переповнений кров'ю. Тканини навколо вени набряклі, особливо при гнійному тромбофлебіті яремної вени. Місцева і загальна температура підвищується, тварина пригнічена. На місці проколу вени виявляється нориця (фістула), з якої краплями витікає кров з домішками гною. Тромбофлебіти глибоких вен діагностують на підставі порушення функції відповідної частини тіла, переповнення периферичної ділянки ушкодженої вени, підвищення місцевої та загальної температури, набряків на периферії від місця ураження. Прогноз сприятливий за асептичного перебігу захворювання і обережний — при гнійних і флегмонозних тромбофлебітах. Лікування. Хворій тварині надають спокій. При асептичному запаленні впродовж першої доби застосовують холод. На другу добу використовують спирт-іхтіолові та спирт-камфорні компреси, парафінові й озокеритові аплікації, лампу Солюкс тощо. Для запобігання тромбофлебіту в уражену вену через тонку голку вводять 4% розчин цитрату натрію (великій рогатій худобі та коням — 40–50 мл) або гепарин (дикумарин). Гепарин ін'єкують 2–3 рази на добу: коням і великій рогатій худобі близько 100 тис. ОД (100 мг), дрібним тваринам — 5–10 тис. ОД (5–10 мг). Позитивний результат отримують при використанні фібринолізину. До ураженої вени можна прикладати п'явки (10–12), які виділяють грудин, що перешкоджає згортанню крові. При гнійному тромбофлебіті виконують резекцію ураженої ділянки вени: після застосування нейролептиків (15–20 мл 2,5 % розчину аміназину, 1,5–2,0 мл ромпуну) та інфільтраційної анестезії шкіру над ураженою веною розтинають у двох місцях (поблизу її непошкоджених ділянок). Через ці розрізи лігують центральний і периферичний краї вени (по дві лігатури), між якими перерізують вену; тромбовану ділянку відпрепаровують і видаляють (застосовують часткові шви та дренажі ран). 16.2. Лімфангоїт Лімфангоїт, або лімфангіт (limphangoitis) — запалення лімфатичних судин. Лімфангоїт найчастіше виникає вторинно, у зв'язку з наявністю септичних осередків (абсцес, флегмона тощо). Лімфангоїт може бути поверхневим або глибоким, частіше гнійним, рідше серозним. У коней спостерігають інфекційне захворювання – ензоотичний лімфангоїт. Рис. 16.2. Ензоотичний лімфангоїт Клінічні ознаки. При сітчастому лімфангоїті на шкірі рельєфно виступає сітка переповнених лімфатичних судин, твердих на дотик і болючих. Можуть з'являтися дрібні фокуси абсцедування. При стовбуровому лімфангоїті спостерігається запалення великої лімфатичної судини, що промацується у вигляді тяжа, вздовж якого (при гнійному запаленні) виникають абсцеси. При тромбуванні лімфатичної судини тканини набрякають. Гнійні форми запалення зумовлюють прискорення пульсу і дихання, пригнічення тварини, гарячку. Прогноз. За ліквідації первинного осередку запалення та енергійного лікування прогноз сприятливий. Лікування. Обов'язково ліквідують осередок гнійного запалення, яке спричинило лімфангоїт. Абсцеси й флегмони розтинають, застосовують антисептики; у разі гнійних артритів виконують артроцентез та артротомію. Протипоказані масаж і тривалі активні рухи. В зоні ураження застосовують коротку новокаїнову блокаду з антибіотиками, на шкіру накладають пов'язки з маззю Вишневського. Абсцеси лімфатичних судин розтинають, видаляють їхній вміст. При ензоотичному лімфангоїті у коней проводять екстирпацію абсцесів і вузлів разом з ушкодженими лімфатичними судинами. 16.3. Лімфонодуліт Лімфанодуліт, або лімфаденіт (limphonodulitis) — запалення лімфатичних вузлів. Найчастіше захворювання виникає при переході місцевих запальних процесів на лімфатичний вузол. Стрептококи, стафілококи та інші мікроорганізми потрапляють у лімфовузли при ушкодженнях шкіри, слизових оболонок або можуть бути занесені метастазами та деяких інфекційних захворюваннях (миті, актиномікозі тощо). Рис. 16.3. Гнійний лімфонодуліт При серозному запаленні лімфатичний вузол помітно збільшений, набряклий, болючий, але зберігає властиву йому в нормі рухливість і горбкувату поверхню. При гнійному запаленні виникає розлита, дуже болюча припухлість, місцева температура підвищена, гарячка; утворюється абсцес. При аденофлегмоні в зоні розміщення ураженого лімфовузла спостерігаються значна розлита припухлість і гнійний тромбофлебіт. Спостерігаються виражене пригнічення тварини, тяжка гнійно-резорбтивна гарячка. При хронічному лімфанодуліті лімфатичний вузол збільшений, ущільнений, здебільшого неболючий, зростається з прилеглими тканинами й тому малорухомий. При лімфанодулітах у зв'язку з утрудненням відтікання лімфи з'являються регіонарні набряки. Прогноз. За наявності серозного і гнійного лімфанодуліту за умови ліквідації причини, що зумовила запалення лімфатичного вузла, прогноз сприятливий, в інших випадках — обережний або несприятливий. Лікування. Хворій тварині надають спокій. При серозних лімфанодулітах місцево застосовують тепло, коротку новокаїн-антибіотикову блокаду, пов'язки з маззю Вишневського тощо; при гнійному лімфанодуліті — антибіотико- та сульфаніламідотерапію; при формуванні осередків нагноєння абсцеси розтинають. При аденофлегмонах роблять широкі розтини уражених тканин, застосовують комбіновану протисептичпу терапію (місцеву і загальну), а також дають високопоживні корми й вітаміни з метою підвищення опірності тваринного організму 16.4. Загальні відомості про парези і паралічі Рис. 16.4. Параліч Хвороби центральної нервової системи детально вивчають у навчальній дисципліні «Внутрішні хвороби тварин». У курсі «Хірургія ветеринарної медицини» вивчають хвороби периферичних нервів. Із них досить часто реєструються парези та паралічі. Парез (paresis — ослаблення) — часткова втрата м'язами здатності до активних рухів. Параліч (paralysis) — повна втрата рухової функції внаслідок переривання зв'язку між центрами руху і окремим м'язом чи групою м'язів. Залежно від місця ураження рухових нейронів парези й паралічі бувають центрального та периферичного походження. Між паралічем і парезом часто не існує чітких клінічних меж, парез може переходити в параліч. 16.4.1. Етіологія парезів і паралічів Паралічі спостерігаються при відкритих і закритих механічних ушкодженнях, при стисканнях нерва рубцевою тканиною, пухлинами, екзостозами, сторонніми предметами тощо. Парези виникають при ударах, струсах, здавлюванні, повному чи частковому розриві нерва. Крім того, причиною паралічів і парезів нервів можуть бути захворювання головного й спинного мозку (крововилив, абсцеси, пухлини), деякі інфекційні захворювання (сказ, чума собак та ін.), отруєння мінеральними отрутами (свинець, ртуть та ін.) та отруйними рослинами (гірчаком, маточними ріжками жита та ін.), а також авітамінози та порушення обміну речовин. Рис. 16.5. Параплегія тазових кінцівок Центральні паралічі виникають при ушкодженнях різних ділянок центральної нервової системи (кори головного мозку, підкіркових вузлів, мозочка, спинного мозку). Периферичні паралічі виникають при ураженнях периферичних нервів або передніх рогів спинного мозку, в яких розміщені клітини периферичного рухового нейрона. За характером поширення паралітичного процесу розрізняють: 1) параплегії – двобічні паралічі, за яких уражуються обидві грудні або тазові кінцівки; 2) геміплегії – параліч однієї половини тіла, при цьому уражуються передня і задня кінцівки одного боку; 3) моноплегії – паралічі або парези однієї кінцівки чи окремих груп м'язів; 4)тетраплегія – ураження чотирьох кінцівок. Виникає у разі двобічного ураження головного або верхніх шийних сегментів спинного мозку. Периферичні паралічі виникають у разі ушкодження рухових відділів спинного мозку в ділянці вентральних рогів сірої речовини або периферичних нервів. Унаслідок цього знижується тонус іннервованих м'язів, втрачаються шкірні і сухожильні рефлекси, м'язи стають гіпотонічними, а за затяжного перебігу — атрофуються. 16.4.2. Клінічні ознаки і діагноз Рис. 16.6. Післяродовий парез Під час установлення діагнозу на парези і паралічі слід насамперед диференціювати ці захворювання. При парезах нерва порушується тільки рухова функція іннервованого ним органа (клінічно це виявляється значним її ослабленням), рефлекси знижені, але зовсім не зникають. Надавлювання на нерв нижче від місця ушкодження викликає больову реакцію. Атрофія м'язів виражена слабко. Клінічні ознаки при паралічах більш виразні. Рухова функція м'яза випадає повністю, іннервовані м'язи в'ялі, швидко атрофуються (нейропатична атрофія). При паралічі мішаних нервів, що мають рухові й чутливі волокна, крім рухових розладів нижче від місця переривання нерва спостерігається повна або часткова втрата його чутливості до подразників — уколів, тепла, холоду тощо. 16.4.3. Паралічі окремих нервів При паралічі лицевого нерва порушується функція іннервованих ним м'язів вуха, повік, носа, губ і щік. При однобічному (периферичному) паралічі — однобічне відвисання вуха, неповне опускання верхньої повіки, звуження носової щілини, перекошене звисання нижньої губи. Рис. 16.7. Відвисання нижньої щелепи при паралічі трійчастого нерва Рис. 16.8. Параліч променевого нерву Тварина не може приймати корм, пережовувати його й пити воду, внаслідок чого настає прогресуюче виснаження. При двобічному повному паралічі, який найчастіше буває центрального походження, вуха опущені, очі напівзаплющені, носові отвори звужені, дихання утруднене, нижня губа відвисла. Приймання корму й води утруднене. Відмічають інспіраторну задишку. При паралічі трійчастого нерва найчастіше уражується його моторна нижньощелепна гілка, яка іннервує жувальні м'язи. При однобічному паралічі спостерігають відвисання нижньої щелепи, зміщення різців у паралізований бік, пасивний опір тварини при відкриванні їй рота, порушення пережовування корму; при двобічному — відвисання нижньої щелепи, через що рот тварини відкритий і вона не може приймати корм і воду. При паралічі надлопаткового нерва, який іннервує передостний, заостний і дельтоподібний м'язи, під час руху в момент спирання на хвору кінцівку спостерігається відходження плечового суглоба від тулуба, іноді таке значне, що між ними утворюється западина завширшки з долоню. Розвивається атрофія м'язів плеча. При паралічі променевого нерва порушується функція іннервованих ним м'язів — триголового плеча, напружувана фасції передпліччя, променевого й ліктьового розгиначів зап'ястка, загального й бічного розгиначів і довгого абдуктора великого пальця, тобто м'язів, які виконують функції розгинача ліктьового, зап'ясткового і фалангових суглобів. При паралічі цього нерва уражена кінцівка, якщо тварина перебуває в стані спокою, зігнута в усіх суглобах нижче від ліктьового (останній опущений). У момент спирання відбувається одночасне згинання всіх суглобів («підломлювання»). Триголовий м'яз плеча розслаблений, швидко розвивається його атрофія. При паралічі сідничного нерва порушується функція іннервованих ним усіх м'язів кінцівки, крім чотириголового м'яза стегна. При паралічі периферичного походження втрачається чутливість шкіри в ділянці зовнішньої поверхні стегна і гомілки, випадає функція згиначів і розгиначів. У спокійному стані тварина майже торкається землі передньою поверхнею пута. При паралічі стегнового нерва випадає функція чотириголового м'яза стегна. Під час руху тварини паралізована кінцівка повільно виноситься вперед й описує дугу назовні, а в момент спирання кінцівка підкошується. Пізніше спостерігається атрофія чотириголового м'яза стегна. 16.4.4. Лікування парезів і паралічів Рис. 16.9. Пристрій для руху паралізованих тварин При парезах і паралічах застосовують патогенетичну (новокаїнові блокади), неспецифічну стимулюючу (тканинна терапія — алое, плазмол), медикаментозну терапію, оперативні втручання. Часто доводиться поєднувати лікувальні методи залежно від характеру й стадії патологічного процесу. Так, у разі розриву нерва проводять хірургічну обробку рани і накладають шов на уражений нерв, а для профілактики хірургічної інфекції застосовують антибіотики. При ударах, розтягах та інших механічних ушкодженнях периферичних нервів у гострому й підгострому періодах призначають аналгезивні (анальгін, новокаїн), протизапальні (кортикостероїдні) препарати, а також призначають тепло у вигляді укутувань, зігрівальних компресів, опромінювань лампи солюкс і Мініна, парафінолікування, озокеритотерапію. Для стимуляції відновних процесів в ушкодженого нерва та зменшення болючості застосовують йоногальванізацію з новокаїном, кальцію хлоридом, йодом і фосфором, використовують діатермічні струми та електричне поле УВЧ. Крім того, підшкірно і внутрішньом'язово вводять спиртові розчини вератрину, стрихніну та ізотонічний розчин натрію хлориду в зростаючих дозах. Наприклад, у перші 2 дні вводять по 0,01 г вератрину, в наступні 2 дні дозу збільшують до 0,02 г, а для п'ятої ін'єкції вона становить 0,03–0,04 г. В наступні дні дозу вератрину поступово зменшують до початкової. На курс лікування призначають дев'ять ін'єкцій. Ефективним є лікування вітамінами В1; В12, нікотиновою кислотою (вводять у паралізовані м'язи в кількох точках), а також внутрішньовенне введення 0,25 % або 0,5 % розчину новокаїну в дозі 1 мл на 1 кг маси тварини. Аерація вимені при післяродовому парезі Питання для самоконтролю 1. Які є причини флебітів і тромбофлебітів? 2. Яке лікування застосовують при гнійному тромбофлебіті? 3. Що таке лімфангоїт? 4. Яка клінічна картина спостерігається при стовбуровому лімфангоїті? 5. Що таке лімфонодуліт? 6. Яка клінічна картина спостерігається при хронічному лімфанодуліті? 7. Що таке парез? 8. Що таке параліч? 9. Які причини парезів і паралічів? 10. Яка клінічна картина спостерігається при паралічі лицевого нерва? 11. Яка клінічна картина спостерігається при паралічі трійчастого нерва? 12. Яка клінічна картина спостерігається при паралічі надлопаткового нерва? 13. Яка клінічна картина спостерігається при паралічі променевого нерва? 14. Яка клінічна картина спостерігається при паралічі сідничного нерва? 15.Яка клінічна картина спостерігається при паралічі стегнового нерва?
	Попередня тема	На початок	Наступна тема