АНАЕРОБНІ ІНФЕКЦІЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ			УКЛАДАЧІ

8. НЕКРОБАКТЕРІОЗ

8. Некробактеріоз

Некробактеріоз (лат. Necrobacteriosis) – інфекційна хвороба, яка проявляється гнійно-некротичними ураженнями, що локалізуються переважно на нижніх частинах кінцівок, а в окремих випадках – у ротовій порожнині, на вимені, статевих органах, у печінці, легенях, м’язах та інших тканинах та органах.

Про заразливість цієї хвороби відомо з 1858 р. У 60-х рр. ХІХ ст. у Франції та Італії її вперше описали як «копитну хворобу» овець. У подальшому про неї повідомляли під іншими назвами, які характеризували клінічні ознаки хвороби (копитна гниль, панарицій, парша губ, гангренозний дерматит, копитка, некротичний і дифтероїдний стоматит тощо). Збудника некробактеріозу вперше виділив і вивчав R. Koch (1881), а детально описав Лоффлер (1884).

Збудник – Fusoвacterium necrophorum – анаеробний, нерухомий, неспороутворювальний, безкапсульний, надзвичайно поліморфний мікроорганізм. У мазках його можна побачити у вигляді нитки, кулеподібних форм, довгих або коротких паличок, біполярних овоїдів, коків. Довжина ниток сягає 80–100 мкм і навіть 300 мкм, товщина – 0,75–1 мкм (рис. 72).

Рис. 72. Fusoвacterium necrophorum (мікрокарти на

фарбування за Грамом

Збудника некробактеріозу культивують у суворих анаеробних умовах, використовуючи середовище Кита-Тароці, бульйон Мартена, печінковий бульйон та напіврідкий агар, кров’яний агар, агар Вейона, глюкозо-агар. Оптимальна температура росту 36–37,5 ^оС і рН середовища 7,4–7,6. На сироватковому агарі виростають білуваті колонії, діаметром 2–3 мм, а на кров’яному агарі та глюкозо-агарі розвиваються плоскі, прозорі або світло-сірі колонії з рівними кінцями, іноді з волокнистими відростками (рис. 73).

Рис. 73. Ріст колоній збудника некробактеріозу

на кров’яному агарі

У печінковому бульйоні ріст з’являється на 2–4 добу, а іноді й пізніше. Бактерії добре фарбуються карболфуксином, карболтионіном і за Гімзою. Збудник некробактеріозу здатний утворювати гемотоксин, який лізує еритроцити багатьох видів свійських тварин, морської свинки і голубів. Отримана антигемолітична сироватка. Некротоксин виділити не вдалося, тому вважають, що некроз настає в результаті безпосереднього впливу живих бактерій на тканини. Стійкість збудника незначна. Бактерії зберігають життєздатність в сечі до 15 діб, в гної – до 50, в молоці – до 35 діб, у грунті вологих пасовищ – до 3 місяців. Розчини марганцевокислого калію (1:100), риванолу, лізолу, фенолу, формальдегіду, їдкого натрію, креоліну тощо в загальноприйнятих концентраціях викликають загибель палички некрозу протягом 5–30 хв.

Комплексна діагностика анаеробної ентеротоксемії молодняку

Епізоотологічний метод діагностики. Некробактеріозом уражуються свійські тварини всіх видів і більшість диких. Найсприйнятливіші до B. necrophorum: північні олені, дрібна і велика рогата худоба, свині, коні, кролі, з птахів – кури. Молодняк чутливіший за дорослих тварин. З лабораторних тварин до штучного зараження сприйнятливі кролі та білі миші. Хворіє і людина. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини і бактеріоносії. Встановлене постійне носійство збудника некробактеріозу після перехворювання у жуйних тварин. Бактерії місяцями зберігаються у рубці і в кишечнику великої і дрібної рогатої худоби, їх постійно виявляють у частинках корму при жуйці і менш регулярно – в фекаліях. Палички некрозу виділяються в довкілля зі слиною, фекаліями, виділеннями з вогнищ некрозу. Збудник некробактеріозу широко розповсюджений у довкіллі (тваринницькі приміщення, вигульні двори, гній, грунт, пасовища, непроточні водойми тощо). Зараження тварин відбувається під час потрапляння збудника на травмовані ділянки шкіри або слизові оболонки тварин. Тяжкості перехворювання і широті розповсюдження хвороби сприяють ослаблення захисних функцій організму тварин в результаті незадовільних умов утримання і неповноцінної годівлі, незбалансованого силосно-концентратного типу годівлі (неприродного для великої рогатої худоби), виснажливих і тривалих перегонів, антисанітарний стан ферм, пасовищ, скотопрогінних трас, джерел водопостачання, значне скупчення гною і сечі в місцях утримання худоби, випасання тварин на заболочених ділянках пасовищ. Спалах хвороби відбувається не стільки завдяки мікробу, скільки залежить від загального стану організму тварини, зумовленого умовами годівлі й утримання. Такі хвороби називають «факторними».

Доведено, що збудник некробактеріозу, як й інші хвороби з групи анаеробів, не розмножується ні в кров’яному руслі, ні в тканинах, які задовільно забезпечуються кров’ю. Провідну роль у виникненні захворювання відіграють мікроби, які перебувають у шлунково-кишковому тракті тварин і виділяються з екскрементами у довкілля, таким чином у забруднених приміщеннях перебуває значна кількість збудника. Останній попадає в організм із довкілля через так звані «ворота інфекції», якими виступають ушкодження шкіри в ділянці ратиць (рани, подряпини, садна) або її мацерування, розм’якшення внаслідок утримання тварин у вологому середовищі (рис. 74).

Рис. 74. Антисанітарні умови утримання кінцівок

великої рогатої худоби

Однак для розвитку інфекційного процесу необхідно, щоб мікроб потрапив в організм тварини зі зниженою резистентністю і слабкими можливостями протистояти прояву патогенності мікроба. Механічне ушкодження тканин – досить сприятливий фактор для проникнення збудника і розвитку інфекційного процесу. Тривале утримання тварин у вологих приміщеннях або випасання на вологих пасовищах призводять до мацерації дистальних частин кінцівок, розм’якшення рогових ділянок, набрякання шкіри.

Кровообіг у цих ділянках порушується, і у разі виникнення тріщин, відшарування рогу і поранень створюються сприятливі умови для проникнення і розмноження цього збудника. Виникненню некробактеріозу кінцівок сприяють також незадовільний догляд за копитами, що призводить до зміни форми копитного рогу, появи тріщин, обламування його, забитих місць м’якуша і вінчика (рис. 75‒77).

Рис. 75. Тріщини копитного рогу у великої рогатої худоби

внаслідок незадовільного догляду за копитами

Рис. 76. Відростання копитного рогу у великої рогатої худоби

через відсутність вчасного розчищення

Травмування часто відбувається у корівниках з решітчастими металевими підлогами (ланками) і самопливним видаленням гною.

Рис. 77. Решіткова підлога для утримання великої рогатої

худоби – провокуючий фактор для виникнення некробактеріозу

Травмуванню кінцівок тварин сприяють невідремонтовані дерев’яні підлоги, наявність цвяхів у підлозі тощо. Інфікування збудником некробактеріозу може відбуватися у разі недотримання правил асептики в момент кастрації тварин, акушерській допомозі, через пуповину у новонароджених тварин та іншими шляхами. У північних оленів хвороба, як правило, з’являється в період мінерального голодування тварин і масового нападу на них комах (гнусу) (рис. 78).

Рис. 78. Напад гнусу

Часте травмування ротової порожнини тварин виникає під час поїдання кормів, які містять сторонні предмети (дріт, цвяхи, скло), а також випасання на пасовищах з грубим, сухим травостоєм. У зонах відгінного ведення тваринництва і в оленярстві чітко виражений сезонний характер захворювання. Лабораторне виділення збудника некробактеріозу, поряд зі стафілококами, стрептококами, кишковою паличкою, мікробами з групи протей під час захворювання кінцівок, ще не говорить про епізоотичне розповсюдження хвороби від тварини до тварини (збудник убіквітарний). Некробактеріоз у тварин, як правило, перебігає у вигляді незначних ензоотичних спалахів, його розповсюдження обмежується окремими господарствами, фермами, стадами. Хвороба може перебігати як вторинна інфекція після перехворювання тварин ящуром, віспою, контагіозною ектимою і різними стоматитами. Особливо відчутних збитків некробактеріоз завдає вівчарству і оленярству. У більшості господарств України, неблагополучних щодо некробактеріозу великої рогатої худоби, виникнення цієї хвороби пов’язане з імпортом тварин, які, переважно, не пристосовані до наших умов утримання й годівлі.

Клінічний метод діагностики. Інкубаційний період складає 1–3 дні. Клінічний прояв залежить від форми перебігу хвороби, виду тварин, віку. У молодняку некробактеріоз нерідко перебігає гостро, у дорослих тварин – підгостро і хронічно. Розрізняють чотири провідних форми хвороби: шкірний некробактеріоз – з ураженням шкіри та глибоко розташованих тканин; некробактеріоз слизових оболонок і глибоко розміщених тканин; некробактеріоз внутрішніх органів; некробактеріозний остит і остеомієліт. Шкірний некробактеріоз є найбільш розповсюдженою формою хвороби. Він перебігає з ураженням зовнішніх тканин і переважно локалізується на кінцівках тварин. У великої рогатої худоби зустрічаються ураження шиї, тулуба і вимені, у молодняку – пуповини, кінчиків вух і хвоста. Нерідко уражуються задні кінцівки: спочатку одна, потім інша. У овець некротичні вогнища можуть з’являтись одночасно на декількох кінцівках. Патологічний процес виникає на місці невеликих ран та подряпин. У таких місцях з’являються почервоніння і набряклість (рис. 79).

Рис. 79. Почервоніння шкіри в області кінцівки у великої

рогатої худоби на початку шкірного некробактеріозу

Тварини смикають хворою кінцівкою, вони стають пригніченими, відмовляються від корму, у них спостерігається підвищення температури тіла до 40 ^оС і вище, яке тримається упродовж 1–2 днів і поступово приходить до норми. З’являється кульгавість. Запальний процес з міжпальцевих поверхонь і м’якушів розповсюджується на вінчик (рис. 80).

Рис. 80. Запальний процес міжпальцевої поверхні

і м’якуша в області вінчика

Тварини більше лежать. У разі злоякісного перебігу хвороби настає флегмонозне запалення, яке захоплює глибоко розташовані м’язи, зв’язки і сухожилки, утворюються виразки з гнійним вмістом неприємного запаху (рис. 81‒82).

Рис. 81. Некробактеріоз ратиць у великої рогатої худоби

Внаслідок утворення виразок і змертвіння тканин відбувається спадання рогового чохла, можливе відторгнення фаланг.

Рис. 82. Гнійне ураження ратиці за некробактеріозу

у великої рогатої худоби

Хворі вівці малорухливі, спираються на путові або карпальні суглоби (рис. 83).

Рис. 83. Некробактеріоз кінцівок у вівці

Некробактеріоз слизових оболонок досить часто реєструють у молодняку в перші тижні життя у вигляді некротичного стоматиту і дещо рідше – у дорослих тварин.

Уражуються слизові оболонки ротової порожнини, носа, статевих органів і кишечнику. Поранення слизових оболонок ясен, язика і щік у молодняку відбувається під час прорізанні зубів, а зараження – через інфікований корм, підстилку і забруднені соски матерів. Хвороба перебігає гостро. Слизова оболонка ротової порожнини запалюється, набрякає, на ній утворюється дифтеритичне нашарування (рис. 84).

Рис. 84. Некробактеріоз слизових оболонок ротової

порожнини у великої рогатої худоби

У процес утягуються слизові оболонки гортані, трахеї і носа, а також сусідні тканини. З’являються некротичні виразки на щоках, яснах, піднебінні, губах та крилах носа. Тварини стоять з відкритим ротом, у них спостерігається задуха. З рота виділяється пінисто-тягуча слина з гнильним запахом. Розвивається періостит і періодонтит, спостерігається випадіння зубів. Уражений язик звисає з ротової порожнини. У зв’язку з розпадом тканин можуть виникати емболічні явища некрозу в легенях, печінці, мозку і перикарді. Хворі тварини гинуть на 7–10 добу від виснаження, з явищами сепсису і серцевої недостатності. У разі некробактеріозу внутрішніх органів хвороба проявляється високою температурою і сильним проносом (кал сіро-зеленого кольору). Відмічається болючість черевної стінки, особливо в ділянці печінки. Шерсть у тварин скуйовджена, живіт підтягнутий. Тварин з некротичним ентеритом, як правило, вбивають, тому що прогноз несприятливий. Під час ураження інших внутрішніх органів некробактеріоз перебігає без характерних ознак. Хворі тварини відстають від стада, пригнічені, погано поїдають корми, худнуть і втрачають продуктивність. За локалізації патологічного процесу в легенях хворих тварин розвиваються бронхопневмонія, плеврит, чутно хрипи, частий і глухий кашель. Некротичні вогнища в головному мозку викликають різні нервові розлади, а ураження серця супроводжується серцевою недостатністю. Встановити некробактеріоз вдається лише під час вимушеного забою тварин за патологоанатомічними змінами. Некробактеріозний остит і остеомієліт спостерігають переважно у великої рогатої худоби у віці від шести місяців до трьох років. Палички некрозу знаходять у великій кількості в кістковому мозку і губчастій речовині кісток. Некротичний процес розвивається в кістках кінцівок (стегнових, тазових, плечових, зап’ястних і п’ястних), а також може бути виявлений в хребті. Під час ураження кінцівок з’являється кульгавість, прискорюється пульс, підвищується температура (до 41 ^оС). Хвора кінцівка знаходиться в напруженому стані і її тяжко зігнути. Тварини намагаються стояти на кінцях копита. У подальшому спостерігають здуття кісток і атрофію м’язів кінцівок, тварини худнуть, кульгавість стає постійною, відмічається переміжна гарячка. У буйволів на уражених ділянках кінцівок часто виникають абсцеси з гнійним вмістом і змертвілими тканинами. У разі локалізації некротичного вогнища в хребті настає параліч тулуба і кінцівок. Прогноз хвороби, як правило, несприятливий. Є видові та вікові особливості прояву некробактеріозу. Так, у дорослої великої рогатої худоби переважно реєструють ураження кінцівок (панарицій) і статевих органів (некротичний вагініт, ендометрит, метрит тощо). Сервісперіод у хворих і перехворілих тварин триває до 180 днів. Хворі корови втрачають у живій масі до 50–100 кг, надої знижуються в два і більше разів. Некротичний процес у баранів розвивається на шкірі крайньої плоті і слизової оболонки статевого члену, потім переходить на мошонку. У корів ураження слизових оболонок статевих органів виникає в перші дні після отелення. Тварини інфікуються за тяжких родів і надання акушерської допомоги. Некробактеріоз статевих органів у корів переважно спостерігають одночасно з некротичними ураженнями кінцівок. Іноді відмічають захворювання тварин в останній період тільності. Виникають аборти на 8–9 місяці вагітності, деякі плоди бувають муміфікованими, і аборт супроводжується виділенням значної кількості зловонної рідини. Після аборту послід протягом тривалого часу не виходить, розвиваються хронічні метрити і ендометрити. У окремих корів спостерігають розлитий некроз слизових оболонок піхви і матки, а також підшкірні емфіземи, діарею і кашель. Хвороба триває 8–10 днів і закінчується смертю тварин. Телята від хворих корів, як правило, гинуть в перші дні життя. При ураженні некробактеріозом пуповини падіж молодняку відбувається на 4–5 день після народження, без будь-яких зовнішніх ознак захворювання. Для овець властивий розвиток патологічного процесу на кількох кінцівках, на шкірі губ, крилах носа, слизових оболонках ротової порожнини і статевих органів.

Патологоанатомічний метод діагностики. У великої рогатої худоби, овець, оленів патологічні зміни часто локалізуються на кінцівках, в ділянці путового суглоба і вінчика. У початковій стадії процесу виявляють сильне почервоніння шкіри і її набряклість. У подальшому спостерігають флегмонозне запалення у вигляді обмеженої пухлини з нагноїнням і некрозом прилеглих тканин (рис. 85).

Рис. 85. Флегмонозне запалення шкіри вінчика ратиці у корови

Під час розрізу такої пухлини виявляють гнійну некротичну масу зелено-сірого або брунатного кольору. Некроз шкіри і сполучної тканини переходить на зв’язувальний апарат суглобів: уражуються хрящі, сухожилки, кістки. Кісткова тканина стає губчастою, крихкою, сіруватого кольору, спостерігається глибокий некротичний розпад зв’язувального апарату, сезамоподібних кісток, третьої, другої і першої фаланг, можливе відпадання цілих фаланг (рис. 86).

Рис. 86. Гнійно-некротичне запалення, що призводить до

ураження кісток пальців за некробактеріозу

Трупи тварин з некротичними процесом в ротовій порожнині, як правило, бувають виснажені. У роті виявляють велику кількість пінистої слини і виразки на язиці, щоках і гортані з сирнистими плівками, структура тканин стирається і значні ділянки слизової оболонки перетворюються в жовтувато-сіру, крихку, неприємного запаху масу. У тяжких випадках процес охоплює м’язи язика, утворюючи некротичні вогнища. На піднебінні іноді відбувається некроз кісток, а в гортані – хрящів. Повністю або частково руйнуються голосові зв’язки. Некротичний процес нерідко переходить на легені та грудну порожнину. Діафрагма вкрита гнійно-фібринозною масою. Легенева тканина може приростати до грудної клітки, в легенях спостерігають обмежені вогнища некрозу. Заглоткові та бронхіальні лімфатичні вузли, як правило, збільшені та гіперемійовані. У глибині м’язів щок можна виявити вогнищеві ураження завбільшки до волоського горіха. У великої рогатої худоби і оленів некротичні ураження виявляють у рубці та сітці, рідше – у книжці; листки книжки неначе з’їдені та розірвані (рис. 87). У разі некрозу статевих органів задня частина тіла у самок забруднена гнилостними витоками, на шерстному покриві видно засохлі кірочки. У піхві виявляють пластівцеподібні брунатно-сірі нашарування, слизова оболонка припухла і гангренозна, місцями вкрита виразками. Нерідко стінки піхви зростаються, що робить неможливим введення в неї зонду або катетеру. Сечовий міхур буває переповнений. Матка у корів сильно збільшена і займає всю черевну порожнину. Вона заповнена гнійно-фібринозною масою, на слизовій оболонці і в товщі виявляють гнійні нашарування. У вагітних тварин плід, як правило, некротизований і сильно здутий. У разі перитоніту в черевній порожнині виявляють мутнувату рідину. Печінка глиниста, суха і ламка.

Рис. 87. Осередки некрозу ШКТ у разі некробактеріозу

Селезінка і пахові лімфатичні вузли збільшені. У печінці, легенях, нирках, а також у кишечнику і головному мозку виявляють численні некротичні вогнища. Виявляють зміни суглобових поверхонь кісток. Зміни поверхонь розпилу епіфізу і діафізу свідчать про те, що одночасно з некробактеріозом має місце кісткова патологія, яка проявляється клінічно у вигляді остеомаляції, а патолого-анатомічно у вигляді остеодистрофій.

Лабораторний метод діагностики. У лабораторію необхідно доставити труп дрібної тварини, а від великих тварин – уражені ділянки тканини та паренхіматозні органи з некротичними вогнищами. Вміст з останніх можна надсилати в запаяних пастерівських піпетках. Відбираючи патологічний матеріал, слід знати, що збудник переважно знаходиться у достатній кількості на межі між ураженими та неураженими ділянками. Від хворих тварин беруть матеріал на межі здорової та ураженої ділянок. З тканин цих місць готують мазки-відбитки. Мазки, зроблені з патологічного матеріалу, фарбують синькою Лефлера або за Муромцевим, а також за Грамом. У позитивних випадках у них виявляють поліморфні, грамнегативні (Гр“–”), нерівномірно пофарбовані палички. Для виділення збудника здійснюють посіви на середовище Кіта-Тароці. Інкубують протягом п’яти діб за температури 37–38 ^оС, вивчають культуральні властивості, мікроскопують пофарбовані препарати, зроблені з культури після появи ознак росту збудника. Проте одержати ріст збудника шляхом прямого посіву на поживне середовище надзвичайно тяжко. Це вдається зробити інколи під час дослідження матеріалу, відібраного з вогнищ, які розміщені у внутрішніх органах. Значно легше одержати культуру збудника некробактеріозу біологічним методом. Кролів заражають підшкірно. Суспензію з патологічного матеріалу (1:10) у дозі 0,5–1 мл вводять у ділянці середньої третини зовнішньої поверхні вушної раковини. В аналогічній дозі інколи вводять 24-годинну культуру ізоляту. За зараженими тваринами спостерігають протягом 10 діб. Якщо у матеріалі є збудник, він на місці ін’єкції спричиняє некроз тканини, який виявляють на 3–4 добу після зараження. На 6–10 добу тварина гине. На розтині виявляють некротичні вогнища в м’язах голови, серця, печінки. Під час посіву на поживне середовище цього матеріалу легко одержують ріст збудника в чистій культурі. Білих мишей заражають також підшкірно. Матеріал в дозі 0,3–0,5 мл вводять біля кореня хвоста. На 7–8 добу у місці ін’єкції спостерігать припухлість і нагноїння. Миші гинуть на 10–14 добу після зараження. Під час розтину трупів виявляють вогнища некрозу та скупчення гною у різних внутрішніх органах.

Диференційний діагноз

Необхідно виключити ящур, вірусну діарею, злоякісну катаральну гарячку великої рогатої худоби, поліартрит ягнят, піобактеріоз і копитну гниль тварин. Для ящуру характерні утворення афт та виразок, тяжкі зміни у міокарді за злоякісної форми хвороби. Проводять вірусологічне дослідження і ставлять біопробу на морських свинках або білих мишах. Вірусна діарея великої рогатої худоби проявляється ерозійновиразковим ураженням слизових оболонок травного каналу у молодняку. Проводять вірусологічне дослідження. Злоякісна катаральна гарячка великої рогатої худоби супроводжується ураженням слизових оболонок носових і придаткових порожнин (гайморових та лобних пазух) з поширенням процесу на кісткові відростки рогів. Одночасно з цими ознаками виявляють помутніння рогівки, кератит, ірит, іридоцикліт, скупчення випоту в передній камері ока, а також енцефаліт. Поліартрит ягнят діагностують на підставі клініко-морфологічних змін та бактеріологічного дослідження. Піобактеріоз викликається піогенною бактерією Bac. рyogenes і спостерігається у поросят і свиноматок після опоросу, а у корів після отелення у вигляді щільних вузлів, які містять сметаноподібний або сирнистий гній. В органах спостерігають абсцеси з крихким вмістом. Лімфатичні вузли набряклі, а лімфатичні судини мають вигляд шнурів. На відміну від копитної гнилі овець, до некробактеріозу сприйнятливі всі види тварин та вікові групи. Для копитної гнилі характерний прогресуючий розвиток численних фокусів ареактивного некрозу. Запальний процес спостерігають після втягування у патологічний процес дермісу.

Лікування. Хворих тварин лікують на спеціально обладнаних з цією метою майданчиках з сухою підлогою, захистом від вітру, дощу. Місця уражень очищають від змертвілих тканин, кірок, обробляють одним із антисептичних розчинів (перекису водню, калію перманганату, мідного купоросу, протарголу, повіарголу, процеолу) і наносять сульфаніламідні препарати, антибіотики тетрациклінового або пеніцилінового ряду (рис. 88).

Рис. 88. Аерозольна обробка антибіотиками

Застосовують розроблені спеціально для лікування некробактеріозу препарати: некрофар, некросептин, некрогель, оксигель, терафузон, фузобарин, антисептин. Добрі результати дає лікування дибіоміцином. Уражену ділянку зрошують 15% масляною суспензією дибіоміцину з наступним накладанням легкої марлевої пов’язки, яку знімають через 3–5 днів. Обладнують лікувальні теплі ванни з 8–10% розчином мідного купоросу (рис. 89).

Рис. 89. Ножні ванни з розчином мідного купоросу

для великої рогатої худоби

Через цю ванну кожні пʼять днів проганяють поголів’я неблагополучного стада, хворих тварин щодня від 2 до 10 разів обробляють в ізоляторі. Хворим тваринам з ознаками загальної інтоксикації внутрішньовенно вводять: 10% розчин норсульфазолу у дозі 100–150 мл через день, по 3–4 ін’єкції на курс лікування; 20% розчин глюкози і 10% розчин кальцію хлориду, загальна доза 150–200 мл на одну ін’єкцію, через день до одужання. Застосовують гемотерапію. Уражені місця після санітарної обробки змащують березовим дьогтем, накладають теплі іхтіолові компреси, які змінюють кожні 2–3 дні (рис. 90).

Рис. 90. Накладання бинтової повязки для лікування некробактеріозу

Добрі результати під час лікування некробактеріозу дає застосування левотетрасульфіну. Це рідка лікарська форма, до складу якої входять левоміцетин, окситетрациклін, новокаїн, сульфадимезин, аскорбінова кислота, поліетиленгліколь, 1,2-пропіленгліколь. У разі ураження слизової оболонки ротової порожнини для місцевого лікування використовують 3% розчин перекису водню або мідного купоросу, настоянку йоду, повіаргол тощо; при ураженні губ – також йодгліцерин, синтоміцинову і цинкову мазі.

Рис. 91. Вакцина «Некросан» для профілактики некробактеріозу

Імунітет. Українські вчені наголошують на мінливості антигенної структури збудника і застосуванні препаратів проти некробактеріозу із місцевих штамів. Запропонована до застосування також вакцина “Некросан” – асоційована концентрована, інактивована проти некробактеріозу, некротичного гепатиту, злоякісного набряку, анаеробної ентеротоксемії тварин (рис. 91).

Застосовують препарат з профілактичною метою в неблагополучних господарствах. Вводять підшкірно, дворазово, з інтервалом 14–24 дні: коровам по 10,0 см³ , телятам з 3-місячного віку – по 3,0–5,0 см³ , вівцям–по 3,0 см³ , ягнятам з 3-місячного віку–по 1,0; 2,0; 3,0 см³ і ревакцинують через 3–6 місяців одноразово.

Профілактика і заходи боротьби з некробактеріозом мають включати комплекс заходів, направлених на підтримання належного санітарного стану на фермах, повноцінну збалансовану годівлю (згодовування тваринам грубих вітамінних кормів), догляд під час утримання, яке включає систематичне обрізування та чищення копит (рис. 92‒93).

Рис. 92. Профілактичне розчищення копит у великої рогатої худоби	Рис. 93. Остаточне зачищення копит

Своєчасне прибирання гною, забезпечення тварин підстилкою, облаштування для тварин зручних стійл (довжина стійла має становити 170–190 см з покриттям гумовою стрічкою на 50%), достатній моціон протягом усього року, щорічний санітарний ремонт підлог і прибирання колючих предметів, недопущення випасання худоби на заболочених ділянках пасовищ, профілактика інших захворювань. Важливим моментом в системі заходів з некробактеріозом є своєчасне діагностування хвороби, виявлення, ізоляція і лікування хворих тварин. З профілактичною метою необхідно не рідше одного разу в 2 місяці проводити ветеринарний огляд і розчищення копит у тварин (ортопедичні обробки ратиць) і не менше двох раз на рік обробляти копита у дрібної рогатої худоби 10% розчином формальдегіду або 5% розчином параформу (з більшою кратністю застосовуються регулярні профілактичні та лікувальні ванни з 10% розчином хлористого натрію і 3% розчином сульфату міді).

Потрібно своєчасно ізолювати та лікувати всіх тварин з ознаками кульгавості. Не допускати комплектування стад і отар тваринами, які раніше перехворіли на некробатеріоз. Під час підготовки маточного поголів’я до окоту (отелення) потрібно вистригати шерсть навколо вимені, а вим’я і проміжність обмивати теплою водою з милом, обтирати ватою, змоченою 3% борною кислотою, 1–2% лізолом або марганцевокислим калієм. У разі народження молодняку слід обробляти культю пуповини настоянкою йоду. Дотримуватись правил асептики і антисептики під час кастрації, рододопомоги, обрізання хвостів у ягнят. Вживати заходів, направлених на захист тварин від нападів кровосисних комах, утримувати їх у період спеки і льоту комах під навісами у тіні або на підвищених ділянках пасовищ, використовувати репеленти. У разі підтвердження діагнозу на некробактеріоз господарство (ферму, відділок, отару) або населений пункт оголошують неблагополучним за вказаною хворобою. Рішенням райдержадміністрації за поданням головного лікаря ветеринарної медицини району запроваджують у ньому обмеження і до ліквідації захворювання забороняють вивезення тварин з неблагополучного стада для племінних та користувальних цілей. Проводять клінічний огляд всіх тварин, хворих ізолюють і лікують, за умовно здоровими встановлюють нагляд і вживають профілактичні заходи (профілактичні ванни, вакцинацію). Всі масові ветеринарні та зоотехнічні обробки тварин у неблагополучному пункті здійснюють з дотриманням необхідних заходів безпеки; неблагополучне поголів’я обробляють в останню чергу. Хворих тварин, лікування яких визнане недоцільним (ураження зв’язок, суглобів, повний некроз фаланг), забивають на санітарних бойнях. Ветеринарно-санітарне оцінювання м’яса і м’ясопродуктів від таких тварин проводять відповідно до чинних правил ветеринарно-санітарної експертизи. Молоко від хворих тварин підлягає знешкодженню, а від умовно здорових – кип’ятінню. Трупи тварин після зняття шкіри спалюють або направляють на утильзавод. Отриману від забитих і загиблих тварин сировину дозволено вивозити з господарства: шкіри у висушеному вигляді, а шерсть – у тарі зі щільної тканини, не раніше, ніж через 2 тижні після їх зняття (стрижки). Приміщення, вигульні двори, майданчики, загони, де утримували і лікували хворих тварин, а також реманент, предмети догляду, транспортні засоби ретельно очищають і дезінфікують. Для дезінфекції застосовують 3% гарячий розчин їдкого натрію, 3% розчин формальдегіду, 3% водну емульсію феносмоліну (з розрахунку 1 л на 1 м² поверхні). Періодичність дезінфекції – один раз у 7–10 днів. Господарство (ферму, відділок, населений пункт) вважають благополучним щодо некробактеріозу через один місяць після останнього випадку одужання або забою (загибелі) хворих тварин, проведення заключної дезінфекції та інших заходів з ліквідації вогнища захворювання.

Попередня тема

На початок

Наступна тема