АГРОМЕТЕОРОЛОГІЯ

Електронний практикум

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ	ДОДАТКИ
ГЛОСАРІЙ	СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ		УКЛАДАЧІ

ДОДАТОК 2

Протиерозійні заходи

Комплекс протиерозійних заходів охоплює організаційно-господарські, агротехнічні і лісомеліоративні заходи.

Організаційно-господарські заходи припускають раціональний розподіл земельних угідь. Протиерозійній організації території передує вивчення типів місцевості, інтенсивності ерозійних процесів, складання картограм, категорій земель за інтенсивністю ерозії. Комплексні протиерозійні заходи проводять з урахуванням характеру ландшафту, з охопленням водозбірних басейнів. На рівнинних територіях схили крутістю до 9° використовують під звичайні польові культури, на схилах 9–15° розміщають ґрунтозахисні сівозміни. Більш круті схили вилучають з інтенсивного землеробства, використовуючи їх під посіви багаторічних трав на сіно і випас. У структурі посівів горбистих районів рекомендують збільшити площі багаторічних трав до 50% і скоротити площі просапних культур. На довгих схилах, де зростають маса, швидкість і носійна сила води, рекомендують землеробство смугами. Тут застосовують сівозміни з приблизно рівними площами зернових, кормових культур і трав. Просапні культури чергують з ґрунтозахисними. Там, де ерозія особливо небезпечна, використовують постійні смуги з багаторічних трав, чагарників і дерев. Еродовані ділянки відводять під ґрунтозахисні лучно-пасовищні сівозміни, а сильно еродовані – для постійного залуження чи залісення.

Агротехнічні протиерозійні заходи спрямовано на ослаблення поверхневого стоку і переведення його у внутрішньоґрунтовий. Обробіток ґрунтів по горизонталі, «контурне» землеробство зменшують змив ґрунту на 50% і поверхневий стік на 12–99%. На схилах крутизною понад 2° контурну оранку зябу і пар сполучають з обвалуванням, створюючи валики заввишки 15–25 см. Обвалування з перемичками створює на поверхні мережу мікроводойм, що затримують талу воду. Для створення рівномірного сніжного покриву застосовують снігозатримання, снігозахисні заходи: оранку снігу, прикочування, щити та ін. Лісосмуги і куліси розміщають уздовж загального напрямку горизонталей, не допускаючи локальних концентрацій снігу. Кротування ґрунту сприяє регулюванню стоку, переходу поверхневого стоку у внутрішньоґрунтовий, запобіганню змиву ґрунту, поліпшенню повітряного режиму. Для скорочення поверхневого стоку в деяких південних районах рекомендують безполицеву оранку зі збереженням стерні чи пожнивних залишків. У інших регіонах доцільна глибока зяблева оранка раз у 3–5 років. Вона збільшує запаси вологи і зменшує змив. У гірських умовах для запобігання й ослаблення водної ерозії проводять терасування схилів. Розмір і ухил терас регулюють так, щоб поверхневий стік можна було затримати в каналі чи скинути. Особливих заходів вимагає захист від ярів. За допомогою бульдозера яр виположують, попередньо знімаючи і селективно складаючи гумусовий шар. Переміщають ґрунт із прибровної частини в яр. На сплановану поверхню повертають гумусовий шар. У вершині яру споруджують систему «канава» – вал для відведення поверхневого стоку. Водночас з регулюванням стоку на водозборах закріпляють схили яру і залужують балки стоку. Якщо яри розвинуті настільки, що загрожують шляхам сполучення чи населеним пунктам, то створюють спеціальні протиерозійні гідротехнічні споруди. Крім зміцнення вершин і схилів ярів та балок, для захисту від водної ерозії використовують лісопосадки на прилеглих площах. Весь комплекс протиерозійних заходів призводить до регулювання снігового покриву, стоку талих і зливових вод, до переходу поверхневого стоку у внутрішньоґрунтовий, до скорочення водної ерозії.

Лісомеліорація – важлива ланка у захисті від дефляції. Розміщують лісосмуги на полях з урахуванням напрямку активних ерозійних вітрів і за ретельного обліку характеру рельєфу і ґрунтового покриву. Смуги розташовують у формі кліток. Дорослі 20–30-літні лісосмуги захищають 30–40-кратну територію.

Лісосмуги не тільки захищають ґрунт від ерозії, але й створюють більш сприятливий мікроклімат і забезпечують збільшення врожаю на 3–4 ц/га.

На пасовищах вітрова ерозія виникає від вибивання дерну худобою. На розбитих пісках необхідно заборонити випас худоби, влаштовувати скотопрогони і засівати ділянки цінними кормовими травами. Для запобігання вибиванню варто періодично виділяти ділянки зі збідненим і засміченим травостоєм для відпочинку і підсіву кормових трав. Бажано обводнювати пасовища і створювати лісосмуги – «парасолі» для запобігання перегріву і буранам.

В Україні найбільш небезпечні щодо виникнення вітрової ерозії степові та деякі лісостепові райони.

Причини цих ерозійних процесів не лише в несприятливих погодних умовах, а й у знищенні в минулому ґрунто-закріплювальної рослинності, руйнуванні структури ґрунтів, зменшенні загальної лісистості.

Крім водної та вітрової ерозії, іноді на схилах різної крутості спостерігається спливна ерозія. Ґрунтовий покрив, перенасичений ґрунтовими або талими водами, може поступово або й раптово спливати, внаслідок чого зносяться його родючі шари. Пізніше це може призвести до яружної ерозії.

Останнім часом у деяких районах зрошування спостерігається іригаційна ерозія від зрошування ґрунту напуском води й, зокрема, від його дощування.

Неправильне зрошування може призвести до засолювання ґрунтів. Ґрунтові води піднімаються до поверхні.

Після випаровування води розчинні солі, що містяться в ній, залишаються в приповерхневих шарах, що зумовлює їх засолення. Щоб запобігти цим явищам, треба проводити хімічний аналіз вод і відповідно визначати спосіб зрошування.

Агротехнічні заходи визначаються видом ерозії ґрунтів і типом ландшафту. Зокрема, на землях, які зазнають водної ерозії, оранку, сівбу, культивацію ґрунту проводять поперек схилу. Така оранка зменшує в 3–4 і більше разів поверхневий стік.

Ефективним способом захисту від водної ерозії є розміщення борозен і рядів рослин під прямим кутом до поверхневого стоку. Для цього в умовах слабо-розсіченого рельєфу застосовують контурний обробіток ґрунту. Позитивні протиерозійні результати дають ґрунтозахисні сівозміни, розміщення сільськогосподарських культур смугами, поперек схилу, залуження ґрунтів на схилах. Дуже еродовані землі треба переводити з орних на луки.

У районах поширення вітрової ерозії застосовують ґрунтозахисні сівозміни, розміщують смугами посіви й пари, висівають буферні смуги з багаторічних трав, проводять снігозатримання, безвідвальний обробіток ґрунту із залишенням стерні на поверхні полів, залуження еродованих земель. Істотне значення для захисту від вітрової ерозії має поліпшення структури ґрунту.

Для захисту від водної та вітрової ерозії з успіхом застосовують мульчування ґрунтів. Матеріалом для мульчі є стерня, післяжнивні та післязбиральні рештки, стружка, тирса, спеціальний папір, пластмасова плівка тощо.

Для охорони ґрунтів від вітрової ерозії останнім часом застосовують і хімічні методи, які полягають у захисті поверхневого шару спеціальними хімічними речовинами.

Агролісомеліоративні заходи мають важливе значення для поліпшення мікрокліматичних умов, снігозатримання та захисту від вітрової ерозії. На роль полезахисного лісорозведення в захисті від засухи та ерозійних процесів вказував ще В. В. Докучаєв. За радянський період у країні створено систему полезахисних лісових смуг, яка захищає посіви від суховіїв і чорних бур, поліпшує водний режим ґрунтів і запобігає ерозії. Урожайність зернових на захищених смугами полях підвищується на 2–3 ц/га.

Щоб зменшити руйнівну дію зливових і талих вод на полях, що прилягають до балок і ярів, створюють прибалкові і прияружні лісові смуги. Яружні системи заліснюються кущовими породами, які своїм корінням захищають ґрунт від дальшого розмивання.

Гідротехнічні споруди для захисту від ерозії ґрунтів застосовують у тих випадках, коли інші заходи не дають належного ефекту. Вони створюються в комплексі з протиерозійними насадженнями. Для перехоплення зливових вод споруджують спеціальні колектори, які відводять поверхневий стік. У руслах річок, де швидка течія води руйнує береги, використовують берегозакріплювальні бетонні плити, блоки тощо.

Попередня

На початок