|
|
ЕПІЗООТОЛОГІЯ З МІКРОБІОЛОГІЄЮ I частина Електронний посібник |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
8.1. Роль мікробів у виникненні й існуванні
біосфери та охороні довкілля 8.5. Мікрофлора організму людини, тварини 8.5.2. Мікрофлора ротової порожнини 8.5.3. Мікрофлора шлунка і кишок 8.5.4. Мікрофлора дихальних шляхів 8.5.6. Мікрофлора сечо-статевих органів 8.6. Мікрофлора харчових продуктів 8.1. Роль мікробів у виникненні й існуванні біосфери та охороні довкілля Сьогодні сумарна маса мікроорганізмів планети складає понад 740 млрд. т.,
у той час як всіх рослин – 550, тварин – лише 15 млрд т. При цьому
ферментативна активність біомаси бактерій у десятки разів перевищує цей
процес у рослин і тварин.
Мікробіологи давно цікавились, чи можливе життя тварин без мікробів. Відповідь
на це запитання дала наука гнотобіологія – розділ експериментальної біології,
який вивчає гнотобіотів,
тобто безмікробних тварин. Ще в минулому столітті було відомо, що у окремих
тварин і птахів арктичних районів дуже мало бактерій або вони повністю
відсутні. У свій час Л. Пастер намагався вивести
безмікробних тварин, але тоді це було технічно неможливо. Тепер це можна
зробити. Нині мікробіологи отримують безмікробних курчат, поросят, мишей,
щурів, гвінейських свинок. Гнотобіотів поділяють на
кілька груп: 1) монобіоти – повністю безмікробні
тварини; 2) дибіоти – тварини, заражені одним видом
бактерій; 3) полібіоти – мають два й більше видів
мікроорганізмів. Гнотобіологія дає змогу вивчати роль окремих видів нормальної мікрофлори
в процесі синтезу вітамінів, амінокислот, розвитку інфекції, у формуванні
вродженого і набутого імунітету. Великі можливості відкриває вона для
практичної медицини під час розробки методів безмікробного лікування ран,
тобто в умовах гнотобіологічної ізоляції. Важливого
значення набуває ця наука під час вивчення умов життя людини і тварин у
космосі.
Мікроорганізми повсюдно поширені у довкіллі. Вони є в грунті, воді, повітрі, на рослинах, харчових продуктах, предметах,
в організмі людини і тварин. На відміну від рослин і тварин, мікроорганізми
можуть використовувати в процесах метаболізму метан, водень, молекулярний
азот, окис вуглецю і перетворювати їх у сполуки, що засвоюються рослинами і
тваринами. Так, наприклад, гнильні мікроорганізми, розщеплюючи загиблі
рослини і трупи тварин, повертають в атмосферу 90 % вуглекислого газу, який
поглинається рослинами.
Мікрофлору
довкілля вивчає санітарна мікробіологія, завданням
якої є: розробка методів мікробіологічних і вірусологічних досліджень ґрунту,
води, повітря, предметів побуту, харчових продуктів та ін.; вивчення джерел
забруднення довкілля мікрофлорою, що становить небезпеку для людини;
дослідження життєдіяльності мікроорганізмів у довкіллі, особливо в умовах
його хімічного і біологічного забруднення; визначення нормативів для
гігієнічної оцінки об'єктів довкілля, зокрема харчових продуктів (за
мікробіологічними показниками); обґрунтування заходів для оздоровлення
об'єктів довкілля і контроль за ефективністю їх виконання. 8.2. Мікрофлора ґрунту Ґрунт є
основним вмістилищем мікробного світу й головною ареною його життєдіяльності.
Це сотні й тисячі видів бактерій, грибів, найпростіших, мікоплазм і вірусів.
Вони відіграють важливу роль у процесах формування й самоочищення ґрунтів, а
також у кругообігу речовин у природі. У ґрунті є необхідні для розвитку
бактерій поживні речовини і волога, внаслідок чого їх кількість в 1 г ґрунту
досягає величезних кількостей: від 200 млн – у глинястому ґрунті; до 5 млрд –
у чорноземному. Найбільше (1000000 в 1 мм3) бактерій у верхньому
шарі ґрунту – на глибині 5 – 15 см. У глибоких шарах (1,5 – 6 м) трапляються
одиничні особини; їх виявлено і в артезіанській воді. У родовищах нафти
живуть нафтові бактерії. Живлячись
парафіном, вони перетворюють частину нафти в густу асфальтоподібну масу, внаслідок
утворення якої закупорюються природні резервуари нафти.
Мікрофлора
родючого ґрунту складається з популяцій водоростей, актиноміцетів, нітрифікуючих, денітрифікуючих, целюлозорозкладаючих
бактерій, сіркобактерій, пігментних мікроорганізмів, грибів і найпростіших.
Особливо важливе значення мають азотфіксуючі
бактерії, які можуть жити не тільки в коренях бобових, а й на тютюнових
рослинах. У збагаченні ґрунту азотом значну роль відіграють синьо-зелені
водорості. Ступінь обсіменіння ґрунту мікроорганізмами залежить від його
характеру та хімічного складу.
З виділеннями людей і тварин у ґрунт попадають і деякий
час там зберігаються збудники правця, ботулізму, сибірки, черевного тифу,
дизентерії, холери, окремі віруси. Представники нормальної мікрофлори
людей і тварин, а також патогенні мікроорганізми, що потрапили в ґрунт, і не
утворюють спор, бактерії внаслідок нестачі потрібних поживних речовин, а
також у результаті згубної дії світла, висихання, бактерій-антагоністів і
фагів як правило, довго в ньому не виживають, зберігаються у ґрунті від
кількох діб до кількох місяців. У здійсненні
профілактичних заходів санітарна мікробіологія враховує властивість багатьох
видів ґрунтових бактерій (В. subtilis, В. brevis, В. thermophilus та ін.)
пригнічувати ріст і розмноження патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів. Звичайно
ґрунт є несприятливим середовищем для більшості патогенних видів бактерій,
вірусів, грибів, найпростіших. Проте як фактор передачі низки збудників
інфекційних захворювань він відіграє важливу роль.
Необхідність
досліджувати мікрофлору ґрунту виникає під час проведення планування, забудови,
зрошування полів тощо. Залежно від завдань і мети дослідження проводять
короткий або повний санітарно-мікробіологічний аналіз, а також виявлення
патогенних бактерій і вірусів. Вибір місця відбору проб ґрунту визначають
санітарний лікар і бактеріолог. 8.2.1. Відбір проб ґрунту За короткого
аналізу встановлюють загальне мікробне число (ЗМЧ), число бактерій групи
кишкових паличок (титр БГКП), титри ентерококів, C. perfringens
і термофільних мікроорганізмів. За повного аналізу, крім названих показників,
визначають ще загальне число і процент спор, кількість актиноміцетів, грибів,
аеробних целюлозних і амоніфікуючих бактерій. За
певних епідеміологічних ситуацій необхідно виявляти й патогенні
мікроорганізми. Відбір проб
ґрунту проводять у 4–5 точках вибраної ділянки на глибині 10–15 см. Лопатою
викопують ямки глибиною 20 см. Над однією з бокових стінок ямки за допомогою
пропаленого на вогні ножа зрізують верхній шар ґрунту. У стерильну банку
беруть по 200–300 г із кожної точки, змішують, відбирають наважку в 30 г і
вносять у колбу, що містить 300 см3 стерильної води. Суміш
ретельно збовтують упродовж 10 хв, потім відстоюють 2–3 хв для осідання
грубих частинок. За
необхідності беруть пробу з глибших шарів ґрунту. Для цього використовують
спеціальний земляний бур Некрасова, який дає змогу відбирати проби на заданій
глибині. Оцінку
ступеня забруднення ґрунту проводять шляхом визначення загального мікробного
числа й кількісного аналізу основних індикаторних мікроорганізмів. Санітарно-мікробіологічна оцінка ґрунту
Колі-індекс –
кількість бактерій групи кишкової палички в 1 г ґрунту Ґрунт
вважається чистим, якщо його колі-індекс не перевищує 1000. 8.3. Мікрофлора води Мікрофлора води
річок залежить від ступеня їх біологічного забруднення та якості очистки
стічних вод, які спускають у русла річок. Мікроорганізми
дуже поширені також у водах морів і океанів, де їх виявляли на різних
глибинах (3 700–10 000 м). До них належать галобактерії
(рід Halobacterium) і галококи
(рід Halococcus), які адаптувались до існування в
умовах високих концентрацій солей. Галобактерії і галококи – хеморганотрофи,
аероби, плеоморфні мікроорганізми, утворюють
пігменти різного кольору, індол, сірководень, оксидазу, каталазу, розріджують
желатину.
Із морської
води прибережної зони систематично висіваються галофільні
вібріони – V. parahaemolyticus, V. angilolyticus, які спричиняють у людей гострий
гастроентерит, що виникає в результаті вживання у їжу малосольної риби, а
також недостатньо термічно оброблених креветок і мідій. Санітарно-мікробіологічне
дослідження води, перш за все, повинно вирішувати питання про наявність або
відсутність у ній патогенних бактерій, вірусів і грибів. Але їх безпосереднє
виявлення має низку методичних труднощів. У зв’язку з цим широкого
розповсюдження набули методи непрямої оцінки її епідеміологічного благополуччя
шляхом виявлення так званих санітарно-показових мікроорганізмів і визначення
загального мікробного числа (ЗМЧ). До категорії
БГКП належать бактерії родини Enterobacteriaceaе,
що об’єднує роди Citrobacter, Enterobacter,
Klebsiella. Це грамнегативні,
безспорові, оксидазонегативні
палички, які ферментують глюкозу і лактозу до кислоти й газу при 37 °С. Вони
виділяються в зовнішнє середовище з випорожненнями людей і теплокровних
тварин і є кількісним показником ступеня фекального забруднення води. Тому
чим більше її фекальне забруднення, тим вища ймовірність контамінації води
відповідними патогенними мікроорганізмами. Серед БГКП
окремо виділяють групу коліформних бактерій, а в
ній фекальні кишкові палички (ФКП), які розкладають лактозу при 44,5 °С. До E.coli відносять бактерії, що не ростуть на цитратному
агарі. Саме вони є показником свіжого фекального забруднення. Санітарно-показові
бактерії води: кишкова паличка, ентерокок, стафілококи, холерні вібріони,
сальмонели, лептоспіри, ентеровіруси,
Clostridium perfringens –
показники фекального забруднення. Ступінь
обсіменіння води організмами прийнято виражати сапробністю,
під якою розуміють сукупність живих істот, які живуть у водах з великим
скупченням тварин або рослинних решток. Розрізняють чотири зони сапробності. Полісапробна зона – дуже
забруднена вода, бідна на кисень і багата на органічні сполуки. Кількість
бактерій в 1 мл досягає 1 млн і
більше, переважають Е. соїі та анаеробні бактерії,
які спричиняють процеси гниття і бродіння. У мезосапробній зоні (зона помірного забруднення)
мінералізуються органічні речовини з інтенсивним окисленням і вираженою
нітрифікацією. Кількість бактерій в 1 мл становить сотні тисяч. Олігосапробна зона
характерна для чистої води. Кількість бактерій у ній незначна, в 1 мл
налічується кілька десятків або сотень, Е. соlі у
цій зоні немає. Катаробна зона – зона дуже чистої води
(особливо в осінньо-зимовий період), вона розташована вдалині від населених
пунктів і берегів. Мета
проведення санітарно-мікробіологічного дослідження води може бути різною: 1. Вибір
джерела водопостачання. 2. Контроль
знезараження питної води центрального водопостачання. 3. Визначення
придатності для вживання криничної й джерельної води. 4. Перевірка
якості і ступеня очищення стічних вод. 5.
Розслідування водних спалахів інфекційних хвороб. 6. Контроль
знезараження води плавальних басейнів. 7.
Спостереження за санітарно-епідеміологічним станом відкритих водоймищ. Мікробіологічні показники безпеки
питної води (Наказ МОЗ України від 23.12.1996 р.)
Визначення ЗМЧ
– по 1 мл води різних розведень засівають у розтоплений і охолоджений МПА на
чашках Петрі. Визначення
БГКП проводять за методом мембранних фільтрів або за методом бродильних проб. 8.3.1. Взяття проб води Для
проведення мікробіологічного аналізу відбирають 500 см3 води у
стерильні флакони, закриті ватно-марлевою пробкою, покритою зверху паперовим
ковпачком. Взяття проб з водопровідних кранів проводять після обпалювання їх
спиртовим факелом і наступного випускання води упродовж 10 хв. Проби
хлорованої води беруть у флакони з дехлоратором (на
500 см3 води 2 см3 1,5 % розчину гіпосульфіту
натрію, простерилізованого в автоклаві). Якщо
дослідження проводять на виявлення не лише індикаторних, а й патогенних
мікроорганізмів, потрібно брати пробу об’ємом 2500 см3 води. Коли
визначають ще й індекс коліфагів об’єм проби
збільшують до 3500 см3. У відкритих
водоймах проби беруть за допомогою батометра. На потрібній глибині корок
відкривають, потягнувши за шнур. Після заповнення флакона його відпускають,
завдяки чому ємність автоматично закривається. Після виймання флакона з
батометра притертий корок замінюють ватно-марлевою пробкою. Як
правило, пробу води беруть на глибині 15 см, але не ближче як за 10–15 см від
дна водойми. На флакон із
відібраною водою наклеюють етикетку, на якій вказують місце взяття проби, її
номер, дату і час, температуру води й повітря, прізвище санітарного лікаря чи
його помічника, мету дослідження й адресу лабораторії, яка буде проводити
аналіз.
Мікробіологічне
дослідження води необхідно провести не пізніше 2 год після її відбору. Якщо це
неможливо, вказаний строк може бути продовжений до 6 год, але за умови
транспортування проби за температури 1–5 °С, що досягають за допомогою
пакетів з теплою водою взимку і льоду – влітку. Після доставки проб до
лабораторії негайно проводять дослідження. Відповідно до
існуючих вимог звичайна водопровідна вода може містити близько 100 мікробів.
ЗМЧ відкритих водойм і криничної води не повинно перевищувати 1000. БГКП
визначають за допомогою методу мембранних фільтрів і бродильним методом. Метод
мембранних фільтрів полягає в концентруванні бактерій з певного об’єму
досліджуваної води на мембранний фільтр, вирощуванні на середовищі Ендо при 37 °С і підрахунку індексу БГКП в 1 дм3
води. Під час аналізу водопровідної води необхідно фільтрувати не менш як 333
см3. Досліджуючи воду невідомої якості слід фільтрувати менші
об’єми: наприклад 3, 30, 100, 200 см3. Промисловість
випускає нітроцелюлозні мембранні фільтри під 6 номерами:
чим менший номер, тим дрібніший діаметр пор. Для дослідження води
використовують фільтри № 2 і № 3. Для фільтрування води використовують апарат Зейтца
або прилад Рубльовської водопровідної станції.
Облік результатів
проводять через добу. Під час відсутності будь-яких колоній або під час росту
колоній, не властивих для ешеріхій, видають
негативний результат. Якщо виростають типові для коліформних
бактерій колонії, з них виготовляють мазки. У випадках виявлення грамнегативних паличок залишок колонії пересівають у
глюкозо-пептонне середовище й за позитивної
бродильної проби присутність БГКП вважають позитивною. Дослідження закінчують
постановкою проби на оксидазу. Для цього знімають фільтр і кладуть його колоніями
на фільтрувальний папір, змочений реактивом на виявлення оксидазної
активності. За наявності оксидази колонії забарвлюються у синій колір. Коліформні бактерії не утворюють оксидази. У 1996 р. МОЗ
України видало наказ №383 про затвердження державних санітарних правил і норм
"Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного
водопостачання”. У ньому визначені основні мікробіологічні нормативи (табл.). Мікробіологічні показники безпеки
питної води
Примітки. КУО
колонієутворювальні одиниці (мікроорганізми); БУО бляшкоутворювальні одиниці (віруси). 8.4. Мікрофлора повітря Мікрофлора
повітря дуже різноманітна. Склад її залежить від ступеня забрудненості
повітря мінеральними й органічними зависями, температури, осадів, характеру
місцевості, вологості та інших факторів. Чим вища концентрація у повітрі
пилу, газів, кіптяви, тим більше в ньому бактерій. Кожна частинка пилу або
диму може адсорбувати їх на своїй поверхні. Над поверхнею гір, арктичних
морів, океанів мікроорганізми трапляються рідко.
Мікрофлора
повітря складається із найрізноманітніших видів мікроорганізмів, які
надходять у нього з ґрунту, рослин і живих організмів. У повітрі часто
трапляються пігментні сапрофітні бактерії (мікрококи, різні сарцини), В. subtilis, В. megaterium, В. cereus,
актиноміцети, плісеневі, дріжджові
гриби та ін. Кількість бактерій
у повітрі коливається у великих діапазонах від кількох особин до багатьох
десятків тисяч екземплярів в 1 м3. Так, наприклад, у повітрі
Арктики міститься 2–3 особини на 20 м3; у промислових містах в 1
см3 повітря виявляється величезна кількість бактерій. У лісі,
особливо хвойному, бактерій у повітрі дуже мало, бо на них згубно діють леткі
речовини рослин – фітонциди, що мають бактерицидні властивості. У 1 г пилу є
до 1 млн бактерій. Залежно від
пори року якісний і кількісний склад мікрофлори повітря змінюється. Якщо
взяти загальну кількість мікроорганізмів у повітрі взимку за 1, то весною
вона становитиме 1,7, влітку – 2, восени – 1,2. Мікрофлору
атмосферного повітря досліджують рідко, в основному, за несприятливих
епідеміологічних ситуацій. У повітрі закритих приміщень, особливо лікарняних,
поряд із нешкідливими сапрофітами можуть виявляти й патогенні мікроорганізми.
Основні представники мікрофлори повітря: актиноміцети, сарцини,
мікрококи, бацили, гриби. Патогенні
мікроорганізми потрапляють у повітря від хворого і можуть тимчасово там
знаходитись – збудники дифтерії, туберкульозу, коклюшу, скарлатини,
менінгіту, ангіни, парагрипу, грипу, кору, аденовірусних інфекцій тощо.
Кількість
мікроорганізмів у робочих і житлових приміщеннях тісно пов'язана з
санітарно-гігієнічним режимом. Під час скупчення людей,
тварин, поганої вентиляції, слабкого природного освітлення, неправильного
прибирання приміщень кількість мікроорганізмів значно збільшується. Сухе
прибирання, рідке миття підлоги, використання брудних ганчірок і щіток,
сушіння їх у тому ж приміщенні створюють сприятливі умови для нагромадження в
повітрі мікроорганізмів. Санітарно-показові
мікроорганізми повітря: гемолітичні стрептококи і золотисті стафілококи. Віруси можуть
розповсюджуватися повітряно-пиловим і повітряно-краплинним шляхом. Людина
вдихає за добу в середньому 12 000–14 000 л повітря, причому 99,8 %
мікроорганізмів, що є в ньому, затримуються в дихальних шляхах. Найбільше
бактерій виділяється під час чхання, менше – під час кашлю, ще менше – під
час розмови. Характер бактеріального аерозолю залежить від в'язкості секрету,
що виділяється з дихальних шляхів. Рідкий секрет подрібнюється на менші
краплинки легше, ніж в'язкий. Крупні краплини величиною від 100 до 2000 мкм
виділяються на відстань 2–3 м і більше, і швидко осідають. Дрібні краплинки (1–10
мкм) можуть довго (упродовж кількох годин і діб) бути в завислому стані. Повітря –
несприятливе середовище для бактерій і вірусів. Відсутність поживних речовин,
вологи, оптимальної температури, згубна дія сонячного проміння і висушування
не створюють умов для їх збереження. Однак і порівняно короткого перебування
мікроорганізмів у повітрі цілком досить для того, щоб зумовити передачу
патогенних видів мікроорганізмів від хворих осіб здоровим. Через повітря
можуть передаватися разом з краплинами слизу й мокротиння під час чхання,
кашлю, розмови збудники хвороб — скарлатини, дифтерії, коклюшу,
стафілококової, стрептококової і менінгококової інфекцій, ангіни,
туберкульозу, гострого сальмонельозного
гастроентериту, грипу, кору, натуральної і вітряної віспи, герпесу,
епідемічного паротиту, краснухи, аденовірусних та інших захворювань.
Повітряно-пиловим шляхом розповсюджуються спори сибірки, правця,
гістоплазмозу, грибів, збудники Ку-гарячки, орнітозу та ін. 8.4.1. Оцінка чистоти повітря Оцінку
чистоти повітря закритих приміщень проводять на основі визначення загальної
кількості мікробів в 1 м3 і наявності санітарно-показових
бактерій. З цією метою проби повітря відбирають седиментаційним або аспіраційним методами. Седиментаційний
метод Коха використовують для визначення мікрофлори повітря закритих
приміщень. Для цього чашки Петрі з МПА або спеціальними середовищами для стафіло- і стрептококів залишають відкритими у місцях
взяття проб. Строки експозиції залежать від згаданого мікробного забруднення
повітря: за великої кількості бактерій чашки відкривають на 5–10 хв, за малої
– на 20–40 хв. Після експозиції чашки закривають і поміщають у термостат при
37 °С на 18 год, а потім ще добу витримують за кімнатної температури.
Підраховують кількість колоній і визначають число бактерій в 1 м3
повітря. За даними В.Л. Омельського, на площу в 100
см2 за 5 хв осідає стільки бактерій, скільки їх міститься в 10 л
повітря.
Аспіраційний метод
ґрунтується на ударній дії повітряного струменя об поверхню живильного
середовища і прилипанні до нього бактерій. Дослідження проводять за допомогою
апарата Кротова. Повітря в кількості 100–250 л пропускають зі швидкістю 25
л/н... через клиноподібну щілину над чашкою з живильним середовищем. Засіяну
чашку інкубують за 37 °С упродовж доби і ще 24 год. За кімнатної температури,
підраховують кількість колоній. Знаючи об’єм пропущеного через апарат повітря
і число колоній, легко вираховують кількість мікробів в 1 м3.
Видову характеристику мікрофлори визначають після макро-
і мікроскопічного дослідження колоній, виділення чистих культур і їх
ідентифікації звичайними методами. Державних стандартів для оцінки
бактеріального забруднення повітря ще не розроблено. Прийняті лише тимчасові
допустимі норми кількості санітарно-показових бактерій в 1 м3
повітря лікарняних приміщень. Наприклад
розрахунку: через прилад пропущено 100 дм3 повітря; число колоній,
що виросли 370. Отже, кількість мікроорганізмів у 1 м3 повітря
буде дорівнювати:
Фільтраційний
метод. Для його використання запропоновані спеціальні прилади: Дяконова, Речменського, Кіктенко, ПАБ-1, ПОВ-1 та ін.. Принцип їх дії зводиться
до пропускання певного об’єму повітря через рідину в приладі (або фільтр) з
наступним висівом мірної кількості її на живильні середовища. Під час
застосування фільтрів їх накладають на щільне живильне середовище.
Підраховують число колоній, що виросли, та проводять відповідні перерахунки
на весь об’єм рідини в приладі й визначають число мікроорганізмів у 1 м3
повітря. За допомогою цього
методу можна провести дослідження повітря на присутність і тих патогенних
мікроорганізмів, які не культивуються на живильних середовищах. Рідину, що
поглинула бактерійні аерозолі повітря, можна використати для зараження
лабораторних тварин або проведення спеціальних бактеріологічних та
вірусологічних досліджень. 8.5. Мікрофлора
організму людини, тварини Мікрофлора
організму людини є результатом взаємного пристосування мікроорганізмів і
макроорганізму в процесі еволюції. Більша частина бактерій постійної
мікрофлори організму людини пристосувалась до життя у певних його відділах.
Крім того, є мікроорганізми, що становлять непостійну (випадкову) мікрофлору. Організм
людини населяють понад 500 видів бактерій, близько 50 видів вірусів і понад
20 видів найпростіших. Загальна кількість мікроорганізмів досягає 1014, що в
10 разів більше, ніж всіх клітин макроорганізму. Важливою
особливістю нормальної мікрофлори є її індивідуальність й анатомічна
стабільність. Із розвитком
вірусології і вдосконаленням вірусологічної техніки розширились уявлення про
мікрофлору організму людини. Доведено, що не тільки відкриті порожнини, а й
тканини людського організму заселені персистуючими
вірусами, які виділяються у довкілля з молоком, слиною, мокротинням, потом,
сечею, калом.
У різних ділянках
тіла мікрофлора неоднакова, оскільки кожний біотоп характеризується
своєрідними умовами для існування мікроорганізмів. Найбільше епідеміологічне
значення мають представники мікробних угруповань шкіри, верхніх дихальних
шляхів, шлунково-кишкового тракту, сечо-статевих
органів. Методи дослідження мікрофлори різних біотопів значною мірою
відрізняються між собою. Дослідження мікрофлори людини проводять під час
діагностики ендогенних інфекцій, дисбактеріозів, бактеріоносійства, у космонавтів, членів екіпажів
підводних човнів та полярних експедицій для уникнення бактерійної
несумісності. 8.5.1. Мікрофлора шкіри На поверхні шкіри живуть сарцини, плісеневі й дріжджові гриби,
непатогенні коринебактерії та умовно-патогенні бактерії (стафілококи,
стрептококи). Живлення їх забезпечується виділеннями жирових і
сальних залоз, відмерлими клітинами і продуктами розпаду. На поверхні шкіри в
однієї людини виявляли від 85 млн до 1 млрд особин мікроорганізмів. Під час
стикання тіла людини з ґрунтом її одяг і шкіра обсіменяються спорами різних
видів мікроорганізмів (клостридії правця,
анаеробної інфекції та ін.). Найчастіше забруднюються відкриті частини
людського тіла, головним чином руки. На їх поверхні виявляють Е. соlі, стафілококи, стрептококи, плісеневі, дріжджові і
недосконалі гриби, спори аеробних і анаеробних бацил. Найбільш
характерними мікробами шкіри є коринебактерії (Corynebacterium
bovis, C. lipophylicum, C
.minutissimum, C. pseudodiphtheriticum,
C. xerosis); пропіонібактерії
(Propionidacterium acnes,
P. avidum, P. freudenreichii,
P .granulatum); стафілококи (Staphylococcus
epidermidis, S. saprophyticus,
S. capitis, S. cohnii);
мікрококи (Micrococcus kristinae,
M. luteus, M. varians); сарцини (Sarcina
maxima, S. ventriculi); актиноміцети (Actimomyces bolis, A. israelii); гриби (Pityrosporum ovale, P. orbiculare).
Матеріал для
дослідження із здорової чи патологічно зміненої шкіри найчастіше беруть
стерильним ватним тампоном (змиви з рук). Він дає змогу провести лише якісний
аналіз мікрофлори, що вегетує на поверхні шкіри. Для
повсякденної діагностичної роботи використовують кількісний метод Н.Н. Клемпарської і Г.А. Шальнової.
За цим методом на поверхню звичайних предметних скелець наносять розплавлені
кров’яний агар, середовища Ендо і Коростильова (на 100 см3 агару 1 г маніту і 0,3 см3 1 % водного розчину бромтимолового синього, стерилізують 20 хв за 115 °С.
Предметними скельцями із застиглими середовищами роблять посіви-відбитки на
ділянці шкіри, яку попередньо ретельно протирають 0,25 % розчином аміаку для
видалення поверхневої мікрофлори, яка не має діагностичного значення. Для більш
точного дослідження мікрофлори шкіри використовують метод змивів-зскрібків Вільямсона і Клігмана в модифікації С.І. Ситника. За допомогою цього
методу можна визначити абсолютне число мікроорганізмів на досліджуваній
ділянці шкіри.
8.5.2. Мікрофлора ротової порожнини У порожнині рота є сприятливі умови
для життя мікроорганізмів. Слина – важливий поживний субстрат. У ній є
амінокислоти, білки, ліпіди, вуглеводи, неорганічні речовини. Через кілька годин після народження
дитини бактерії можуть розможуватися в порожнині
рота, і через кілька діб там виявляють окремі види стрептококів, нейсерій, актиноміцетів, лактобактерій
та ін. Кількісний і якісний склад мікрофлори порожнини рота залежить від
характеру харчування та віку дитини. У порожнині рота постійно живе S. Salivarius, якому властивий тропізм до поверхні органів
порожнини рота, особливо багато його на поверхні язика. Більшість видів мікроорганізмів
порожнини рота – аероби й факультативні анаероби. Під час прорізування зубів
з'являються облігатні грамнегативні
анаероби. У збереженні мікроорганізмів у порожнині рота важливу роль
відіграють глюкопротеїди слини, які зумовлюють нагромадження певних бактерій на
поверхні зубів, що прорізуються. Найхарактернішми представниками є ротові стрептококи (Streptococcus salivarius, S. mitis, S. mutans, S. sanguis, S. viridans);
анаеробні пептострептококи (Peptostreptococcus
anaerobius, P. productus,
P. parvulus, P. lanceolatus,
P. micros); стафілококи (Staphylococcus
epidermidis, S. saprophyticus,
S. hominis, S. hyicus);
мікрококи (Micrococcus luteus,
M. varians); бактероїди (Bacteroides
fragilis, B. melaninogenicus,
B. gingivalis); спірохети (Treponema denticola, T.macrodentium, T. orale, T. vincenti, Borrelia); нейсерії (Neisseria flava, N. sicca); лептотрихії (Leptotrichia buccalis); вейлонели (Veilonella parvula); лактобацили (Lactobacillus casei, L.acidophilus); фузобактерії (Fusobacterrum nucleatum, F.periodenticum, F. plauti); превотели (Prevotella disiens); кампілобактерії (Сampylobacter sputorum); гриби
родів Actinomyces, Candida;
мікоплазми (Mycoplasma orale,
M. salivarium).
До випадкових,
але досить небезпечних представників ротової мікрофлори слід віднести Streptococcus pyogenes, S. viridans, S. pneumoniae, Corynebacterium diphtheriae, Staphylococcus aureus, віруси
герпесу, епідемічного паротиту, ВІЛ-інфекції та ін. Матеріалом для
дослідження є полоскальний змив, зубний наліт, біоптати
слизової щік і язика, вміст каріозних зубів і
гангренозних пульп. Найчастіше його беруть ватним
тампоном, яким обтирають слизову щік, ясен, язика, мигдалики. 8.5.3. Мікрофлора шлунка і кишок Стравохід у
здорових людей не містить мікроорганізмів, або їх дуже мало (Candida albicans, Actinomyces israelii). У шлунку
прижились дріжджі (C. albicans, C. tropicalis); сарцини (S. ventriculi); кампілобактерії (Сampylobacter fetus, C.pyloridis); рідко виявляють лактобактерії, стафіло- і
стрептококи. У тонкому
кишечнику знаходять ентерококи (Enterococcus faecalis, E. faecium, E. durans); біфідобактерії (Bifidobacterium bifidum, B. infantis, B. longum); лактобактерії (Lactobacillus catenaforme, L. acidophilus);
E. coli. Найбільш
численна й різноманітна мікрофлора товстого кишечника. Основну її
масу складають анаеробні мікроорганізми: Bifidobacterium
spp., Bacteroides spp. На долю цих двох родів припадає 96-99 % всіх
мікробів, що населяють товсті кишки. Тут вегетує
значна кількість Escherichia spp.,
Enterococcus spp., Lactobacillus spp. Залишкову
мікрофлору товстого кишечника складають численні види родів Clostridium, Staphylococcus, Proteus, Candida, Enterobacter, Pseudomonas, Veillonella, Peptococcus, Peptostreptococcus, Actinomyces
та ін. Стійкі
порушення нормальних мікробіоценозів називають дисбактеріозами. При цьому відбуваються зміни самого
складу автофлори та кількісного співвідношення
окремих її представників: значне зменшення видів нормальної мікрофлори аж до
повного їх зникнення, або появи у великій кількості тих, які в нормі рідко
зустрічаються. Це, в основному, стафілококи, грамнегативні
палички, дріжджоподібні гриби Candida
та клостридії. Необхідність
досліджувати дисбактеріоз кишечника виникає під час довготривалих проносів,
за яких не виділяють патогенних ентеробактерій,
після перенесення кишечних інфекцій із довгим
періодом реконвалесценції, тривалої антибіотикотерапії,
злоякісних пухлинах, перед операціями на органах черевної порожнини, у недоношених
новонароджених та під час захворювань, що важко піддаються лікуванню
(ентероколіти, виразкові коліти, холецистити тощо). Матеріал із
шлунка й тонкої кишки беруть за допомогою спеціальних зондів або капсул, які
відкриваються у певному відділі кишечного тракту й
закриваються після взяття проби.
Під час
діагностики дисбактеріозу кишечника досліджують кал. Його вносять у
заздалегідь зважені флакончики в кількості 0,5–1,0 г без консерванта
й доставляють до лабораторії не пізніше 2 год
після забору. Його причини
різні – нераціональне тривале вживання антибіотиків, пригнічення імунітету,
вплив радіації, хронічні захворювання, перебування людей в екстремальних
умовах тощо. Карієс зубів вже давно пояснюють дефектом нормальної ротової
мікрофлори. Дисбактеріози майже завжди супроводжуються значним наростанням
кількості антибіотикорезистентних бактерій, із
якими боротися дуже важко. 8.5.4. Мікрофлора дихальних шляхів Разом з
повітрям людина вдихає величезну кількість частинок пилу й адсорбованих на
них мікроорганізмів. Дослідним шляхом доведено, що кількість мікроорганізмів
у повітрі, яке ми вдихаємо, у 200 – 500 разів більша, ніж у тому, яке
видихаємо. Більшість їх затримується у порожнині носа і лише невелика частина
проникає в бронхи. Кінцеві розгалуження бронхів і альвеоли легень звичайно
стерильні. У верхніх дихальних шляхах (носова частина глотки, зів) є кілька
відносно постійних видів бактерій (стафілококи, стрептококи, непатогенні
коринебактерії, пептококи та ін.).
Під час
ослаблення захисних сил організму бактерії, які постійно перебувають у
дихальних шляхах, стають здатними спричиняти гострі респіраторні
захворювання, ангіну, пневмонію, бронхіт та ін. Слизова оболонка носа
продукує муцин і лізоцим, які мають захисну дію. У
порожнині носа є й секреторні антитіла. Однак, незважаючи на це, мікрофлора
порожнини носа відносно стала – гемолітичний, або носовий, мікрокок,
непатогенні коринебактерії, стафілококи, стрептококи, сапрофітні грамнегативні диплококи, капсульні грамнегативні
бактерії, Haemophilus influenzae,
протей та ін. Крім бактеріальної мікрофлори, у дихальних шляхах упродовж
тривалого часу можуть зберігатися, не спричиняючи патологічних процесів,
багато вірусів, зокрема аденовіруси. Слиз (секрет)
із носа беруть натще або через 2 год
після вживання їжі й до початку лікування стерильними ватними
тампонами, виготовленими краще з негігроскопічної вати. Для кожного носового
ходу використовують окремий тампон. Під час
ураження нижніх дихальних шляхів і легень досліджують харкотиння. Виявлення
мікроорганізмів, які не є представниками нормальної мікрофлори, або
збільшення кількості будь-якого виду аутофлори на
фоні хвороби, свідчить про їх етіологічну роль за даного захворювання. 8.5.5. Мікрофлора очей та вух Мікрофлора кон’юктиви: коринебактерії, стафілококи, стрептококи, нейсерії, гемофільні бактерії. Кількісний і
якісний склад мікрофлори кон'юнктиви залежить від ступеня бактерицидності
слізної рідини, в якій є фермент лізоцим і секреторний імуноглобулін А.
Шкіра
зовнішнього слухового проходу заселена стафілококами (S. epidermidis,
S. auricularis) та дифтероїдами (C. xerosis). Рідше тут зустрічаються псевдомонади
й ентеробактерії. Середнє і внутрішнє вухо
стерильні. Періодично до них можуть проникати мікроорганізми з носоглотки,
але вони швидко гинуть. За певних умов під час масивного проникнення бактерій
у середнє вухо виникає отит. 8.5.6. Мікрофлора сечо-статевих
органів Мікрофлора сечо-статевих органів: зовнішня частина уретри – пептококи, бактероїди, коринебактерії, кишкові палички,
мікобактерії смегми. Паренхіма
нирок, ниркові мисочки, сечоводи, сечовий міхур, сеча, порожнина матки й
маткові труби в нормі вільні від мікробів. 8.6. Мікрофлора харчових продуктів Багато харчових продуктів (молоко, молочні
вироби, м’ясо і м’ясна продукція, риба, яйця, ягоди, фрукти, овочі, гриби
тощо) є сприятливим середовищем для розмноження мікроорганізмів. У процесі
технологічного виробництва деяких молочно-кислих продуктів (кисле молоко,
кефір, йогурт), хлібних виробів, окремих напоїв з метою надання їм кращих
смакових якостей у них штучно вносять певні види мікробів. Це так звана
специфічна мікрофлора. Вона є корисною і ніякої небезпеки для людини не
становить.
У процесі заготовки, транспортування,
переробки й неправильного зберігання харчових продуктів до них можуть
проникати, зберігатись і розмножуватись різноманітні (часто патогенні)
мікроорганізми. Їх об’єднали під назвою неспецифічна мікрофлора. Вона є
небезпечною для людини і може викликати харчові токсикоінфекції, токсикози,
мікози і захворювання змішаної етіології. У молоко можуть проникати мікобактерії
туберкульозу, сальмонели, шигели, бруцели, стрепто- і
стафілококи, деякі віруси. М’ясо інфікується в результаті захворювання тварин
і птиці або під час забою, розробки, доставки до споживача та неправильного
зберігання такими мікроорганізмами, як ентеробактерії,
протей, стрептококи, бацили і клостридії.
Дуже небезпечним мікробом, який проникає в рибу і рибні вироби, є збудник
ботулізму. Неправильно консервовані томати, гриби та інші продукти також
іноді є причиною виникнення ботулізму. Овочі та фрукти обсіменяють
шигели, сальмонели, холерні вібріони, ентеровіруси. Гама-опромінення, зберігання на холоді,
висушування, коптіння, консервування, обробка деякими хімікатами захищає
харчові продукти від проникнення і розмноження неспецифічної мікрофлори.
Важливе значення мають також боротьба з гризунами, комахами-переносниками
збудників захворювань, санітарно-освітня робота серед населення, особливо
серед працівників підприємств громадського харчування. Поширення мікробів 2. Які патогенні мікроби здатні зберігатись у ґрунті? 3. Які мікроби є санітарно-показовими при оцінці води і чому? 4. На якій глибині
відбирають проби води у відкритих водоймах? 5. Які фактори сприяють нагромадженню мікробів у повітрі приміщень?
6. Які мікроорганізми є санітарним показником повітря? 7. Які види мікробів живуть на поверхні шкіри? 8. Який відділ
шлунково-кишкового тракту найбільш заселений мікробами? |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
